25 квітня. Колоніальна освіта (Пс.41-42)
У цьому випуску від 25 квітня читаємо Псалтир, псалми 41 і 42. Коментар на основі тексту Зої Казанжи про колоніальну освіту в Україні.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Дивна склалась ситуація в Україні за часи радянської влади. Навіть україномовні церкви користувались російським синодальним перекладом Біблії, тобто колоніальною Біблією. Боже Слово має бути найближчою і до розуму і до серця книгою, тому так природньо читати и слухати українську Біблію. Треба розуміти, що русифікація Біблії була частиною колоніальної освіти, про яку добре написала Зоя Казанжи.
Колоніальна освіта – це коли ти з піною біля роту вбиваєшся за пам’ятники Булгакову, Толстому, Достоєвському, а прізвища Хвильовий, Курбас, Підмогильний, Зеров, Плужник навіть не чув. Ну, може чув, але хто вони, що робили, чим відомі – хто зна.
Це коли плутаєшся і час від часу розповідаєш про “велику вітчизняну”, бо саме ця назва намертво вклеєна в мозок, а перед тим, як виправити себе і промовити “Друга світова”, робиш паузу, згадуючи.
Це коли кажеш “Прибалтика”, “Киргизія”, “Молдавія” замість – країни Балтії, Киргизстан, Молдова.
Це коли вперше, і зовсім недавно почув географічну назву Сандармох, і поки не загуглив, що то таке і з чим його їдять. Або не чув. І нічого про той Сандармох не знаєш.
Невідомо точно, скільки було репресовано української інтелігенції у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. Деякі дані свідчать про знищення близько 30 000 осіб…
В 1930 році друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року – лише 36!…
Тому ми так тяжко виповзаємо з оцього, колоніального. Тому в моїй Одесі до останнього слухали і захоплювалися Биковим. Мліли від інтерв’ю Ксюші Собчак і Дудя. Розповідали про …цінність пам’ятника Катерині II. Хоча чому в минулому часі? І досі так… Он які баталії розгортаються з приводу пам’ятників колонізаторам. “Не трогайте русскую культуру, она ни в чём не виновата!”. Винна. Тому що мовчала. Потурала. Сприймала. Толерувала. Відключала мозок і серце. Йшла на заклання і при цьому славила Сталіна і його приспішників-вбивць.
Михайло Драй-Хмара. Поет, перекладач. Знав 19 мов. Вбитий на Колимі. У 49 років.
Микола Хвильовий. Письменник неороманитичного стилю. В атмосфері тотального цькування і переслідування, покінчив життя самогубством. 39 років. Його твори та його ім’я залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.
Майк Йогансен. Автор пригодницьких романів. Розстріляний в Києві. 40 років
Дмитро Фальківський. Поет, прозаїк, перекладач, сценарист. Розстріляний у Києві. 36 років.
Гео Шкурупій. Один із лідерів панфутуристів. Розстріляний у Ленінграді. У 33 роки.
Клим Поліщук. Автор історичних романів. Розстріляний у Сандармохах. 45 років.
Юрій Вухналь. Письменник. Писав романи, гуморески, фейлетони, нариси. Розстріляний у Харкові. В 30 років.
Найбільше зусиль під час етноциду спрямовується саме на знищення національної мови.
І зараз вони для нас хочуть те ж саме. Тому і замінюють в першу чергу таблички з назвами у наших окупованих містах. Тому і палять підручники і завозять свої.
А наші військові, звільняючи села і містечка на сході, розмовляють з дітьми українською мовою. Щоб не боялися. Щоб визнали своїх. БО МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ. Бо за мову вбивали і вбивають…”
Це уривки із тексту Зої Казанжи про колоніальну освіту. А від себе додам, що прийшов час відкласти вбік сильнодальній переклад, зроблений ще у 1876 році московитськими перекладачами, і читати та слухати Біблію українською.
