16 жовтня. Сатана – ангел світла (2 Кор 11)
У цьому випуску від 16 жовтня текст 11 розділу із Другого послання до коринтян. Павло викриває псевдо-апостолів, які намагались утворити з коринтської громади тоталітарний культ.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
У цьому розділі апостол Павло звертається до іронії та сарказму, щоб підкреслити, з одного боку безпідставність закидів Павлові, що начебто він не є справжнім апостолом, а з іншого продемонструвати ницість так званих супер-апостолів.
Якби не нерозбірливість та короткозорість коринтян, Павло ніколи б не займався самовиправданням та порівнянням власної праці з діяльністю інших, бо не вважав те розумним. Але коринтяни продовжували захоплюватися лжеапостолами, вбачаючи в них великі авторітети, “стовпи” Церкви. Можна було б ігнорувати тих пихатих марнословців, але проблема погіршувалась тим, що лжевчителі псували думки наївних новонавернених віруючих, лукавством відвертаючи їх від Христа. Та й самого Христа вони зображували таким, що Ісус вже був не Божим Сином, який Своєю благодаттю спасає кожного віруючого, а ще одним проповідником мойсеєвого закону. Аргументи Павла у цьому тексті, та його обурення брехливістю тих, нібито апостолів Христа, нагадує різкість, з якою він виправляв помилки християн Галатії.
Лукаві діячі (Павло іронічно охрестив їх гипер-апостолами) будучи жадібними до наживи, кидали тінь на Павла і навіть його безкорисливість тлумачили в негативному сенсі: звичайно, він не бере від вас грошей тому, що сам він є ніякий не апостол, а мова його жалюгідна.
20-й вірш проливає світло на діяльність лжеапостолів, і дуже нагадує методи, якими до сьогодні користуються лідери тоталітарних культів:
“Адже ви терпите, коли вас хто поневолює, коли хто об’їдає, коли хто обдирає, коли хто величається, коли хто б’є вас в обличчя.” Була реальна загроза утворення коринтської громади на таку тоталітарну секту, де віряни зазнавали необгрунтованих обмежень, з них здирали поборами гроші, і в той же момент принижували, а то навіть й фізично ображали. Павло з гіркою іронією констатує: нам би на таке терпіння пройдисвітів сил би не вистачило.
Менш за все апостол бажав би нагадувати про свої досягнення та апостольський статус, але щоб яскравіше продемонструвати безпідставність претензій лжевчителів на апостольство, Павло перелічує свої діяння, як апостола, а також численні страждання, які йому довелося зазнати за свою вірність в служінні. Серед інших він згадує покарання від юдеїв: “Від юдеїв я дістав п’ять разів по сорок ударів без одного.” Ця фраза не дуже зрозуміла для сучасного читача. Згідно з законом Мойсея, існувала така форма покарання за деякі злочини, як бичування. “Якщо нечестивий буде вартий побиття, – записав Мойсей у книзі Повторення Закону 25:2-3, – то поставиш його перед суддями, і нехай його бичують перед ними числом ударів, відповідним до його нечестя. Нехай бичують його сорока ударами, не більше.”
Цю екзекуцію детально описали єврейські рабини, у збірнику коментарів Закону під назвою Мішна. “Дві його руки (покараної людини) прив’язують до стовпа, по обидва боки його, і священик синагоги хапає його за одяг: якщо одяг рветься, то нехай рветься, якщо він розриває його, то він розриває його настільки, щоб оголити його груди. Позаду злочинця встановлюється камінь, на який стає священик з ременем з телячої шкіри в руці, який складений удвічі та ще раз удвічі, та ще й з двома іншими ременями, караний отримує одну третину ударів спереду, а дві третини ззаду. Якщо караний помирає під ударами, караючий не винен, але якщо він завдасть йому хоч одного зайвого удару, і караний помре, він повинен через те піти у вигнання». Ось звідки взявся вираз “сорок ударів без одного”.
Таке покарання Павло переніс п’ять разів; бичування, від якого людина могла померти. До речі, якби Павло зрікся членства у синагозі, юдейські старшини не мали б ніякої юрисдикції над ним і не могли б карати. Але апостол до кінця свого життя не хотів розривати стосунки із одноплемінниками, тож він ладний був зазнати тортур, аби не втратити можливість проповідувати євреям.
Завершує Павло цей розділ пригодою, що трапилась із ним на самому початку його християнського життя. Савл, як раніше звали апостола, зустрівся з Ісусом на шляху до Дамаску, де він планував переслідувати християн. Там з ним відбулася драматична зміна, про яку повідомляє книга Дій апостолів. З гонителя він перетворився на палкого проповідника Євангелії Ісуса Христа. Роздратовані юдеї разом з владою, змовились вбити Павла, але брати допомогли йому втекти із міста. Здається, Павло вважав свою втечу проявом малодушності, своєю неміччю.
