17 жовтня. І чим той Путін великий? (2 Кор 12)
У цьому випуску від 17 жовтня текст 12 розділу із Другого послання до коринтян. Павло розповідає про свій унікальний досвід та боротьбу з “посланцем сатани”.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
Апостол починає цей розділ згадкою про подію, яка мала на нього сильний вплив, але не бажаючи демонструвати свою духовність та хвалитися поперед іншими, Павло мовчав про це 14 років. І заговорив він лише тому, що Павлові було дуже шкода коринтян, які захоплювалися брехливими апостолами, а ті у свою чергу знущалися над ними.
Часто адепти тоталітарних культів підкорюються пригнічуючий владі, тому що вбачають у своїх тиранах великих людей. Це також справедливо стосовно тоталітарних політичних режимів, як нинішній терористичний режим Путіна. Незважаючи на те, що політика Путіна пригнічує громадян, забирає в них гідність, і навіть вбиває їх, росіяни продовжують казати: “Якщо не Путін, то хто ж інший може керувати нами? Дивіться, який він крутий!” Справді крутий?
Схожий спосіб мислення був у коринтян. Ну так, вони деруть з нас три шкіри, вони зневажають нас, але ж дивіться, які вони великі! Великі? – перепитує Павло? Гипер-апостоли? І у чому ж їхня велич? Це як українці питають: Путін великий? І у чому ж його велич? Що його екскременти такі дорогоцінні, що їх тримають, як скарб у спеціальних кейсах?
Щоб ще раз відкрити коринтянам очі на псевдо-апостолів, Павло наважився розповісти по надприродний досвід, про який він мовчав 14 років.
Це трапилося десь у 42-44 рр. н. за Р. Х., перед тими місіонерськими подорожами Павла, про які оповідається в книзі Дій Апостолів. Джон Поллак, біограф Павла, який написав чудову книгу “Апостол”, припускає, що ця подія відбулась, коли Павло жив у Тарсі. Лука в Діях апостолів зауважує, що коли юдеї, роздратовані палкою проповіддю Євангелії, яку новонавернений на той момент Савл, розповсюджував в Єрусалимі та околицях, змовились убити його, брати відіслали апостола на батьківщину, до міста Тарса. Там він знаходився аж поки близько 48 року апостол Варнава не покликав його працювати разом в Антиохії. Поллак вважає, що саме у ті роки Павло, намагаючись переконати євреїв Тарса, переніс бичування “по сорока ударів без одного”. Беручи до уваги, що надприродні з’явлення Христа апостолу відбувалися в найтяжчі для нього часи, можна припустити, що Господь підтримав його у скрутну годину таким надзвичайним досвідом, потішив його непередаваними людською мовою почуттями блаженства. Пам’ятаючи це, Павло називав свої страждання тимчасовим легким терпінням, яке готує йому понад міру вічну славу.
Апостол пише про третє небо, як рай, як місце, де перебуває Христос і усі святі. Серед сучасних людей більш популярна ідея сімох небес. Але та ідея походить не з Біблії, а від авторів Талмуду. У розділі Bereshith Rabba (19, fol.19, col.3) розповідається про те, як Шехіна, або хмара слави Божественної Присутності, при кожному новому розвитку зла, крок за кроком віддалялася від землі, де вона жила до гріха Адама. У перше небо під час гріхопадіння, у друге під час вбивства Авеля і так далі, поки воно не досягло сьомого неба під час сходу Авраама до Єгипту, і знову спустилося послідовними кроками від народження Ісаака до часу Виходу з Єгипту, коли воно знову прийшло на землю і оселилося в храмі-скинії з Мойсеєм. Очевидно, це просто красива легенда. Але сім небес знову з’являються в легендах Корану і в роздумах середньовічних теологів, які вплинули на творчість Данте Аліг’єрі, його “Божественну комедію”. Лукіан із Самосати, що висміював християн, здається, глузував саме з Павла, коли писав про «галілеянина, лисого, з орлиним носом, що йде по повітрю до третього неба».
Ще одна тема 12-го розділу заслуговує на коментар. Це так звана “колючка в тіло — посланець сатани”. “І щоб я через численні об’явлення не пишався, – пише Павло, – то дано мені колючку в тіло — посланця сатани, — аби бити мене в обличчя, щоб я не величався.”
Висловлювались численні гіпотези щодо того, що саме означала ця колючка, або жало в тіло. Хтось казав, що апостол боровся з якоюсь постійною гріховною спокусою, на зразок сексуальних, інші казали про захворювання, такі, як запалення очей, малярія, мігрень чи навіть епілепсія.
Впевнено ніхто не може судити про це, але видається ймовірним, що апостол дійсно страждав якоюсь хворобою чи фізичною вадою. Павло сприймав цю “колючку” як перешкоду для плідного служіння, а тому тричі просив Господа видалити її.
Але замість того, щоб позбавити його, Бог дав Павлу Свою благодать, якої, за визначенням Господа, апостолу було досить. Тут він вживає грецьке слово ἀρκέω, що має значення “мати більше, ніж треба”. До речі, це дуже часто відповідь Божа на наши прохання врятувати нас: замість того, щоб позбавляти якихось проблем чи небезпек, Господь дає подвійну силу перемагати ворога і не лякатися його.
Завершує цей розділ Павло розвінчанням пліток тих брехливих псевдо-апостолів, нібито він насправді таки брав гроші від коринтян, але робив це не особисто, а через свого помічника Тита. Павло нагадує їм, що й Тит нічого не просив від коринтян.
