18 жовтня. Не боятися жити (2 Кор 13)
У цьому випуску від 18 жовтня текст останнього 13 розділу із Другого послання до коринтян. Апостол Павло надає приклад невтомної боротьби за душі людей, їх здоров’я і добробут.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
Ми завершуємо читання двох послань апостола Павла до коринтян. Не просте читання, бо стосунки між ними були складні. Як на мене, зважаючи на ворожість, брехливість, плітки, що розповсюджувались коринтянами про Павла, я б на його місці кинув їх, надав їх самим себе. Але це значило б віддати їх на поталу лжевчителям, які б скоро або остаточно зруйнували церкву, або перетворили її на тоталітарний культ. Павло залишив нам зразок невтомної боротьби за людей, за їхнє духовне здоров’я і за їх майбутнє. Він вдавався до усіх можливих засобів: невпинні молитви, особисті зустрічі, листування, апеляція до здорового глузду, до сердечних емоцій, вмовлення, благання, а іноді й загрози. Все для того, щоб коринтяни зросли у сильну, здорову, зрілу громаду вірних послідовників Христа. Це було важко. Легше було б полишити їх. Але Павло не здався.
Історія стосунків між апостолом і коринтянами надихає нас теж не здаватися, продовжувати жити повноцінним життям, навіть коли це боляче. Завершити цей коментар я хочу текстом від Назара Іллюка із Рівного.
“Часто чув вислів: головне бути готовим до смерті. Довгий час навіть трохи з ним погоджувався. Звісно ж це завжди звучало в церковному контексті – а отже передбачалось що треба “привести в порядок” стосунки з Богом і стосунки з людьми. З часом помітив, що для багатьох людей, які справді читають та досліджують Біблію питання готовності до смерті зовсім не є чимось “над важливим”. Якось один хворий дідусь сказав мені: я впевнений що після смерті буду з Богом, не тому що був ідеальним, добре розумію яке життя прожив, але я довіряю Богу, та Його милосердю.
Відносно стосунків з людьми – так і до цих пір не розумію ідею, чому впорядкування стосунків треба відкладати до самої смерті.
Зараз більше схиляюсь до думки що найголовніше (і найскладніше) бути готовим до життя. Бо саме життя, це постійні зміни та виклики, комбінації різних подій та явищ які часто не можливо ні передбачити ні врахувати.
Колись давно, спілкуючись з людьми, котрим поставили важкий діагноз, і вони вже були готові до смерті (звісно ж проходили лікування, робили все, що можна) – спочатку не знав що казати, а потім зрозумів – найбільш неправильно в даному випадку є те, що вони не готуються до життя. Тролив їх, щоб вони нарешті прослухали курс, на який ніколи не знаходили часу, розвивали свої професійні навички та хоббі. Іронічно, що все ж таки, коли лікування допомогло – їм далі доводиться жити, і саме це іноді збиває з пантелику людей, які вже приготувалися до смерті.
Часто думаю про те, що дуже б хотів померти – це вирішує надто багато проблем, і дає можливість позбутися багатьох дилем. Та сприймаю життя як дар, як можливість, та відповідальність – ніби ти робиш певний проект, який дуже цікавий, тобі подобається в ньому працювати, та водночас дуже складний, важкий та часам болючий – тому ти з радістю очікуєш закінчення, намагаюсь зробити якомога більше, поки є час. Усвідомлення власної смертності дає спокій, в тому сенсі що жодна біль, яку відчуваєш не триватиме вічно. Усвідомлення смертності інших – допомагає цінувати всіма людьми, які є чи іноді приходять в моє життя.
Готуватися до життя – не означає ігнорувати смерть, навпаки, це розуміти що смерть так чи інакше прийде, це зазвичай не від тебе залежить – в той час, як від тебе залежить який напрямок життя, в якій компанії, та що робити по життю – обираєш ти. Тому ти маєш жити, кожен день свого життя, усвідомлюючи власну відповідальність за своє життя”.
