25 жовтня. Помита свиня (1 Івана 3)
У цьому випуску від 25 жовтня читаємо третій розділ Першого послання апостола Івана. Апостол пояснює різницю між дітьми Божими і дітьми диявола.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Я записав усе Перше послання апостола Павла до Коринтян в одному mp3 аудіофайлі. Це видання незвичайне тим, що в ньому немає поділу на розділи. Ви будете слухати все послання як єдине ціле, саме як його слухали коринтяни. Завантажте або слухайте онлайн на моєму вебсайті
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Хочу звернути увагу на текст 1 Івана 3:6: “Кожний, хто в Ньому перебуває, не грішить. Кожний, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його”.
Це здається різкою суперечністю до слів того ж апостола у попередніх розділах: 1 Івана 1:8 “Коли скажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і немає в нас правди.” і 1 Івана 2:1 “Дітоньки мої, пишу вам це, щоб ви не грішили. А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника.”
Існують різні спроби пояснити цю суперечність.
Святий Августин, наприклад, звужує ідею «гріха», визначаючи його як нелюбов до брата свого (1 Івана 3:10).
Св. Бернард (De Nat. et Dign. Am. Div. VI.) порівнює з текстами із Римлянам 7:17; Римлянам 7:20 і робить такий висновок: “згідно з тим, що він народився від Бога, тобто згідно з розумом внутрішньої людини, він не грішить, оскільки гріх, який творить тіло смерті зовні, він ненавидить, а не схвалює, зберігаючи його внутрішньо насінням духовного народження, яким він народився від Бога”.
Деякі католики обмежують поняття «гріх» смертним гріхом, а інші кажуть, що святий Іван думає лише про ідеал.
Найкраще, на мій погляд, пояснення дає The Expositor’s Greek Testament (тлумачення грецького Нового Заповіту).
Немає, – пишуть автори тлумачення, – ніякої суперечності, і значення слів апостола стає очевидним, якщо врахувати граматику грецьких термінів, які він використовує з високою точністю. У попередньому уривку він говорить, що гріховний принцип (ἁμαρτία) залишається у житті віруючих, і він виявляє свою присутність у тимчасових відступах від святості — випадкових гріхах, окремих гріховних діях. Це Іван передає через аористи – дієслівну форма, що позначає одиничну дію в минулому, яка безпосередньо не має відношення до теперішності – ἁμάρτητε, ἁμάρτῃ в 1 Івана 2:1. А в третьому розділі він вживає дієслово теперішнього часу ἁμαρτάνειν з натяком на продовження гріха. Ця відмінність була очевидною для грецьких читачів апостола Івана, і вони не відчули б труднощів, коли б він сказав, з одного боку, віруючий може впасти в гріх, але він не буде залишатися і жити в ньому.
Людина, яка живе у гріху, не бореться із спокусою, вважає гріх нормою, – ось та людина не є народженою від Бога. Про таких ми чули від апостола Павла: “Я написав вам не спілкуватися з тим, хто називає себе братом, але є розпусником або користолюбцем, ідолопоклонником чи наклепником, п’яницею або грабіжником” (1Кор5:11), тобто залишається у гріховному стані, і вважає те нормальним.
Християнин, народжений від Бога, не перебуває у гріху, а лише час від часу спотикається і негайно шукає Божої милості і прощення у Христі, бо визнає свій гріх й кається в ньому. Соломон пише: “Праведний сім разів упаде і встане” (Пр.24:11), а нечестивий залишається лежати у нечистоті, або, як влучно сказав апостол Петро: “Свиня, помившись, валяється в багні!”(2 Петр.2:22)
