30 жовтня. Перший диктатор церкви (3 Івана)
У цьому випуску від 30 жовтня читаємо Третє послання апостола Івана. В цьому короткому листі Іван торкається проблеми, що на жаль, дуже довго існує в церкві – владолюбство.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Я записав усе Перше послання апостола Павла до Коринтян в одному mp3 аудіофайлі. Це видання незвичайне тим, що в ньому немає поділу на розділи. Ви будете слухати все послання як єдине ціле, саме як його слухали коринтяни. Завантажте або слухайте тут.
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Третє Послання Іоанна – найкоротше із біблійних книг. В ньому більше віршів, ніж у Другому, але кількість слів, навпаки – менша.
Третє Послання Іоанна є приватним листом, адресованим окремій особі – людині на ім’я Гай. В основному, послання писалися громадам, і лише Третє послання цього апостола та послання Павла до Філімона є в Новому Завіті прикладом особистого листування. Щодо послань до Тимофія і Тита, хоча й були вони адресовані конкретним особам, призначалися, мабуть, більше для загального прочитання.
Як і у 2-му посланні, автор називає себе “старцем”. Ймовірно, це говорило не тільки про його похилий вік (пресбЮтерос – “старий”), а й про особливу авторитетність його як людини, яка особисто знала Христа. Стиль Третього послання не відрізняється від стилю першого і другого послань, тому немає підстав заперечувати авторство апостола Івана.
Автор послання, мабуть, писав Гаю, щоб спонукати його до гостинності якомусь Димитрію, що був, ймовірно, мандрівним християнським проповідником. Дуже можливо, що саме він і і доставив Гаєві листа.
Очевидно, апостол змушений був звернутися до Гая, оскільки Діотреф, що панував у тій церкві, не приймав мандрівних братів. Припущення, що Гай належав до якоїсь іншої церкви, виглядає непереконливим, особливо у світлі 9-го вірша, де апостол просто каже, що писав “церкві”, ймовірніше маючи на увазі – “вашій церкві”.
У ранніх громадах існувало подвійне пастирство. З одного боку, були апостоли і пророки, авторитет яких не був обмежений якоюсь конкретною громадою, а поширювався на всю світову Церкву. Крім того, були пресвітери або старійшини; це були постійні пастирі помісних громад, що жили осіло разом з вірянами.
Як правило, мандрівні проповідники та місцеві старійшини взаємодіяли в гармонії, тому що новостворені громади були подібні до дітей і не могли ще самостійно діяти. Але в даному випадку виникла напруженість. Діотреф, здається, був типом керівника з диктаторськими замашками. На зміну ситуації, коли громадою управляла рада пресвітерів, що мали однаковий авторитет, у тій церкві влада опинилася в руках однієї людини.
Слід звернути увагу на те, як саме апостол Іоанн намагається вирішити проблему. Спочатку він пише тій церкві та Діотрефу, але лист не досягає результату. Тоді він вирішує особисто відвідати громаду й викрити Діотрефове зловживання владою. Ця історія вказує на те, що у ранній церкві не було затверділої ієрархії на кшталт: апостоли керують єпископами, а ті пресвітерами, пресвітери – дияконами, а диякони – рядовими парафіянами. Кожна громада зберігала автономію та управління церквою здійснювалося на основі духовного та морального авторитету старійшин, які спирались на Боже слово та керувались Святим Духом.