6 грудня. Як бути сміливим (Псалми 142-144)
У цьому випуску від 6 грудня читаємо Псалми Давида від 142 до 144. Як Божі люди ставали мужніми.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Друзі, закликаю вас взяти участь у читанні Біблії. Виберіть собі розділ згідно річному плану й надішліть мені аудіофайл. Аудіофайли у форматах aac або mp3 надсилайте, будь ласка, за адресою mail@novochekhov.com
Річний план щоденного читання
Попередні випуски
Транскрипт
У багатьох псалмах Давид зізнається, що він переповнений страхом, на краю відчаю, що дух його слабне і втрачає надію. У сьогоднішньому читанні Псалтиря ми знову зустрінемо такі рядки. То Давид був боягузом? Звичайно, ні! Він був сміливий, як лев. Ми знаємо, що хоробрі люди є не ті, що взагалі не відчувають страху, а ті, хто всупереч власному ляку, продовжують робити те, що належить робити, незважаючи на свій страх. Саме це й було притаманно Давидові. Не обов’язково фізично сильний чоловік є сміливою людиною. Часто маленькі тендітні жінки виявляють справжній героїзм на тлі мовчання переляканих чоловіків. Про таких Клайв Льюїс писав, що в них вигляд, ніби вони знепритомніють, побачивши краплі крові, а насправді помирати будуть за Христа з усмішкою на вустах.
Днями ми читали Об’явлення Івана Богослова, де Господь суворо засуджує лякливих людей? І на те є причина. По-перше, лякливу людину легко примусити брати участь у будь-якому злочині. З іншого боку, ляклива людина, навіть, якщо вона добра, не приносить користі, бо вона побоюється виявляти свою доброту. Чимало росіян є добрими людьми, щиро співчувають українцям, але від того немає толку, бо вони переповнені страхом перед начальством, підкорюються йому, і всупереч власній доброті чинять зло.
Сміливість конче потрібна людям. Без сміливості позитивні риси характеру не дуже багато значать. Як бути сміливим?
По-перше, треба визнати, що ми не маємо належної сили від природи. Визнати свою слабкість і боягузливість. Визнати, що сила і сміливість лише від Бога. Без Нього ми зламаємося, щойно подме перший порив вітру випробувань. Коли Мартін Лютер стояв перед судом, що вимагав від нього, під загрозою спалення, зректися своїх переконань, Лютер не покладався на власну силу, а відповів: «Моя совість у полоні Слова Божого. Отже, я не можу й не буду відмовлятися, тому що діяти проти власної совісті не є безпечним та не є обґрунтованим. Ось, на чому я стою. Я не можу інакше. Боже, допоможи мені». А наша неміч не є перепоною для Бога, щоб дати нам силу і сміливість. Христос сказав Апостолові: «Досить тобі Моєї благодаті, адже [Моя] сила виявляється в немочі!» Тому Павло й написав: «Радо буду хвалитися своїми немочами, щоб оселилася в мені сила Христа… бо коли я немічний, — тоді я сильний.»
По-друге, Боже слово переконує нас у тому, щоб ми боялися не людей, а Бога. Існує зворотна пропорційність між страхом перед Богом і страхом перед людьми. Чим більше ми боїмося Бога, тим менше ми боїмося людей. На жаль, сучасні пастори перестали проповідувати про необхідність страху Божого. Саме страху перед Богом. Деякі новітні переклади Біблії змінили слово страх на повагу, пошану до Бога. Головне — треба любити Бога, — кажуть нам із церковної кафедри. Звичайно, ми маємо любити й поважати Бога, але пошана є недостатньо сильним почуттям, щоб воно витіснило інше почуття — набагато сильніше — страх. Ось чому ми маємо силу силенну християн, які, немов би, люблять Бога, але не бояться Його. Замість Бога, вони бояться людей. Апостол Петро закликав: «Шануйте всіх, любіть братерство, бійтеся Бога, поважайте царя.» (1 Петр.2:17). Зверніть увагу: пошана, любов, повага — це у відношенні до людей. А у відношенні до Бога має бути страх. Про іншого відомого реформатора XVI сторіччя, що навернув Шотландію до Бога, незважаючи на загрози смертю, казали, він «так боявся Бога, що ніколи не боявся жодної людини».
