14 травня. Покаяння по-українськи (Пс.48-49)

У цьому випуску від 14 травня читаємо 48 і 49 псалми з Псалтиря. В якості коментаря – публікація Володимира Шишкова “Перехідний вік”.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.

Річний план щоденного читання

Дивитись у YouTube

Попередні випуски

Транскрипт випуску

Володимир Шишков. “Перехідний вік”

Лайфхаків «як російськомовному перейти на українську» вже безліч. І всі, хто хотів, вже давно ними скористались… Саме тому я мав на меті зосередитись не стільки на техніці, скільки на сенсах цього «перехідного віку».
Гадаю, запорука успіху будь-якого перевтілення в мовному питанні лежить не стільки в політичній або лінгвістичній площинах, скільки у радикальному світоглядному зламі, дуже схожому до навернення у віру. Тому, щоб остаточно вирішити для себе, чи варто переходити на українську, чи ні, слід поставити собі запитання: «у що я вірю, що ціную і чого прагну?»…

Що я маю на увазі? Почнемо з осмислення факту, який лежить на поверхні.
Скажіть мені, любі брати і сестри українці, хто з вас не знав, не чув про те, що Україна … надбала багатющу культурну, історичну, духовну спадщину? …
І, знаючи про це, скільки з нас поспішили долучитись до цих скарбів…? Не дуже багато, еге ж? І причина цього — не стільки недосконале… знання мови…, скільки наша звичайна інертність, душевна лінь, відсутність палкого бажання змінювати «синицю в руці на журавля в небі».

А хіба з християнством не те ж саме? Хіба ми не знаємо, що левова частка всіх видатних відкриттів в науці: медицині, географії, астрономії, фізиці зробили християни? Що саме під впливом християнського віровчення… сталися можливими ті надзвичайні перетворення в … устрої країн Європи і Америки, які переконливо свідчать про цивілізаційний прорив з варварства до високорозвиненого суспільства, в основі якого покладені біблійні цінності? Але чи багато тих, кого цей факт переконує долучитись до Церкви Христової? Навряд чи. І в цьому немає нічого дивного. Бо одне діло — користуватись здобутками християнської цивілізації, а зовсім інше — свідомо обрати шлях жертовного служіння суспільству за зразком Христа і Його послідовників….

Тому, якщо ви по-справжньому хочете «перейти на українську»… — вам не обійтись без радикальних рішень заради великих цілей і довготривалих змін. І цей свідомий, зважений і рішучій крок, який суттєво змінить ваше звичне життя і матиме значний вплив на майбутнє, в християнському середовищі називають «покаянням», тобто «радикальною зміною мислення, цінностей, світогляду, звичок, способу життя». Саме тому, якщо ви хочете мати переконливий успіх в будь якій справі, вам з самого початку не обійтись без цього радикального і всеосяжного покаяння.

Як це має виглядати практично на прикладі нашого «переходу на українську»?
Соціологи свідчать, що значна частина українців в обставинах російської агресії свідомо почала спілкуватись українською. Але, по-перше, деякі з цих спеціалістів пророкують, що значна кількість цих ентузіастів знову «відкатить» до звичної російської, як тільки … ми повернемось до звичних умов життя. По-друге, деякі з цих «нових українців» говорять державною виключно в публічному просторі. Спілкування ж у колі сім’ї залишається без змін: фільми, пісні, книги, новини — все made in russia. Це не справжнє покаяння, а така собі данина загальному тренду, пристосуванство, яке легко відбувається в обидва боки — куди подме вітер.
Якщо ваша мотивація базується не на внутрішніх переконаннях, а на тимчасових зовнішніх чинниках, ваше «відступництво» — лише питання часу.
Це те ж саме, що відомо як «недільне» або «святкове» християнство. Коли людина навернулася до Бога не по-справжньому, а лише лицемірно імітує «християнську поведінку» в стінах храму на великі свята, або під час недільної літургії. При цьому в повсякденному житті таких «християн» все залишається, як до їх удаваного «навернення». Це — як у вишиванці слухати Лєпса…

Що ж робити…?
Перш за все — «спалити мости», максимально відмовитись від будь-якого контенту російською. Як новонавернені рішуче відмовляються від гріховних звичок минулого, так і нам слід відмовитись від використання «язика» навіть на побутовому рівні. Це має стати табу, хоча б на деякий час.
Мені «спалити мости» допомогли самі росіяни. Коли, виїжджаючи з окупації на одному з блокпостів від потвори з автоматом почув: «ат’єдьтє в старонку, паапщаємся…», чути їх «язик» на моїй рідній землі перехотілося остаточно, спілкуватись — тим більше.
Якщо ви не мали подібного тригера, просто забороніть собі навіть подумки вживати ворожу мову. Поки йде ця війна, гадаю, привід знайти буде не складно.

Але, як відомо, природа не терпить порожнечі. Тому цей мовний вакуум треба максимально заповнити якісним(!) українським контентом, зануритись з головою в літературну класику, новини і фільми переглядати в перекладі на державну. Змінити все, починаючи з мови інтерфейса в мобільному і ноутбуці.
Непогано знайти коло однодумців, в якому буде простіше разом опановувати і удосконалювати нові навички. Адже хіба не для цього самого збираються при найменшій нагоді і християни, і спортсмени, і адепти ЗСЖ? Спільнота — велика сила!…

Проте, як би добре ви не почувалися в колі фанатів української, зважте на те, що в більшості випадків вам доведеться долати наслідки свого переходу-покаяння сам на сам. Неодмінно серед ваших знайомих, колег з’являться «доброзичливці», які назвуть вас диваком і відсахнуться. Або, ще гірше, почнуть кепкувати з вашої недосконалої вимови, суржику. Та ми й самі будемо не раз дратуватись тому, як незграбно і примітивно говоримо, марудно і болісно підшукуючи відповідні замінники звичним з дитинства російським словам, приказкам, цитатам, фразам з улюблених фільмів.
Це буде особливо болісно тим, для кого слово було і залишається головним інструментом взаємодії зі світом: спікерам, письменникам, політикам, керівникам тощо. Тому спокуса все кинути і «згрішити» російською неодмінно виникне, не сумнівайтесь! …
Так, це траплятиметься, будьмо реалістами. Ба більше. Скоріш за все, ми навряд чи навчимось думати і говорити українською так вільно, як говорять актори, або ті, хто народився і виріс десь в Центральній чи Західній Україні. Але це не привід опускати руки і відмовлятись від власної мрії або великої мети! У кожного свій рівень успіху….

Ось оце я і називаю справжнім переходом-наверненням. Це коли не напоказ. Не на догоду комусь. Всупереч ірраціональним труднощам і ціною відмови від звичного — заради цілі, яка того варта.
Адже, яка мета кожного християнина? Заради чого він відмовляється від гріховних спокус цього світу? Заради Небесного Царства, яке він ніколи не бачив. Але ж і нам, «новим українцям» мого віку навряд чи світить побачити на власні очі віками омріяне Українське відродження. Але, попри все, ми в нього затято віримо! Значить це — не просто захмарна мрія. Бо й Христос колись сказав: «все можливо віруючому»…

© Володимир Шишков
14.05.2023 р.

One Response to 14 травня. Покаяння по-українськи (Пс.48-49)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *