26 вересня. 1 Кор 14. Глосолалія. Інші мови
У цьому випуску від 26 вересня текст 14-го розділу 1-го послання до Коринтян. В цьому розділі Павло упорядковує користування духовними дарами, особливо дару інших мов.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
14 розділ апостол Павло присвячує використання духовних дарів. На самому початку Першого послання Павло відзначив, що коринтянам не бракує жодних духовних Дарів. Проблема складалася з іншого: вони не користувалися дарами розумно. Головна ціль усіх дарів Духа Святого, – нагадує апостол, – є будування церкви. Коринтяни ж змістили наголос на особисту насолоду, утворили дари на засіб самоствердження і гордоти. А один із дарів вони почали вважати найважливішим, а саме – говоріння іншими мовами, або незнайомими мовами, бо це мови, які не є мовами народів. У грецькому оригіналі – γλῶσσα «мова» і λᾰλέω «говорю», від чого походить термін глосолалія. Деякі вважають, що глосолалія є психічним розладом, але ця точка зору не підтверджується дослідженнями, бо люди, що мають дар інших мов жодним чином не втрачають інтелектуальних чи інших здібностей, і повноцінно функціонують як здорові особи у суспільстві.
Давайте послухаємо, які саме поради дає коринтянам Павло щодо вживання духовних дарів.
В той час як говоріння іншими мовами приносило глибоке задоволення і насолоду тому, хто вживав цей дар, іншим членам громади незрозумілі слова не приносили жодної користі. Павло нагадує їм: оскільки дари існують для збудування церкви, треба цей дар інших мов використовувати разом із даром тлумачення різних мов, і тоді він приноситиме користь іншим людям.
Різні християни мають різні Думки щодо практики незнайомих мов.
Одні вважають, що дар говоріння іншими мовами залишився в минулому, посилаючись на слова Павла із попереднього 13-го розділу: Любов ніколи не минає. Хоч існують пророцтва, та припиняться; хоч є мови, та замовкнуть; хоч є знання, та зникне.
Інші переконують в тому, що цей дар є обов’язковим для усіх християн, як ознака хрещення Святим Духом і вживають його, незалежно від того, чи є тлумачення чи ні. Настанова апостола Павла у цьому розділі буде корисною для обох груп.
По-перше малоймовірно, що вже настали часи, про які писав Павло у попередньому розділі, коли припиняться пророцтва і замовкнуть мови і не буде потрібне знання. Павло пише про той час, коли ми зустрінемось з Богом обличчям до обличчя і, очевидно, що цей час ще не настав. Отже Дух Святий може продовжувати поділяти людей даром інших мов.
По-друге, у апостола є щось сказати і тим хто використовує цей дар неналежним чином.
І, нарешті, здається, що Павло поділяє вживання дару інших мови на два способи. Перший: це є публічна промова і друге – особиста молитва. Щодо молитви на інших мовах, то вона не вимагає тлумачення, звернена не до людей, а до Бога, й такою молитвою дух людини говорить таємниці до Духу Божого. Але публічне провіщення на інших мовах вимагає дару тлумачення, інакше то є марним струсом повітря. “Якщо ж не буде того, хто пояснює, нехай у Церкві мовчить, а говорить собі та Богові”, тобто нехай тихенько молиться іншими мовами до Бога.
