22 вересня. 1 Кор 10. Спокуси та випробування
У цьому випуску від 22 вересня текст 10-го розділу 1-го послання до Коринтян. Павло підбадьорює коринтян не поступатися у випробуваннях та перемагати спокуси.
Щоденна програма Петра Новочеха транслюється о 9 годині вечора за київським часом.
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
Інколи можна почути, що нібито Ісус Христос не воскрес, був звичайною людиною, а християнську релігію вигадали його послідовники, щоб отримати вигоду. Це ще один приклад невігластва освічених людей, коли заходить мова про Новий Заповіт. Яка вигода була для людей проповідувати Христа і приєднуватися до церкви? Їх починали переслідувати релігійні лідери, світська влада, від них зрікались родичі та громада. Набагато вигідніше було б повернутись до старого життя із традиційними віруваннями, триматися більшості, підкорятися владі. Ні, причина, що спонукала апостолів розповсюджувати звістку про воскресіння, була та, що їм трапилось стати свідками, які бачили на власні очи Ісуса воскреслого. Тому, ні загрози, ані тортури і смерть, ніякі випробування не змусили їх зректися Христа.
Із схожими випробуваннями стикалися люди майже усюди, коли вони полишали стару релігію й звертались до Христа. Не винятком був і Коринт. Випробування та спокуси є головною темою 10 розділу першого послання до коринтян.
Головною спокусою для коринтян було повернення до ідолослужіння. Павло застерігає їх: належність до церкви не гарантує відсутності випробувань і легких перемог понад спокусами. Євреї, яких Мойсей вивів із єгипетського рабства, всі були свідками великих чудес і ознак Божої сили. Але коли трапилися спокуси та випробування, багато їх не устояло. Фактично ніхто, крім двох чоловіки із мільйонного народу не сподобився увійти в обіцяну землю із-за того, що не встояли у випробуваннях.
Спокуса і випробування – це, як дві сторони однієї медалі. З одного боку – зваблення гріхом, насолодою, різними благами. А якщо людина не зваблюється обіцянками, тоді спокусник вдається до загроз, аж до найстрашнішою загрози смертю.
Страх є найефективнішим інструментом закріпачення людини. У Біблії є пояснення, що саме через страх смерті люди утримуються в рабстві у диявола (Євр.2:15). Але Христос власною смертю на хресті за гріхи людей звільнив нас від тої загрози смерті та аду. “Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, – вчив Ісус, – душі ж убити не можуть; бійтеся більше того, хто може і душу, і тіло погубити в геєні.” (Матвія 10:28 УТТ) Тобто бійтесь більше Бога, слухайте Його, а не погрози людей. Бог же вірний – не залишить Своїх дітей, “при випробуванні дасть і вихід, аби ви могли його витримати.”
У другій частині 10 розділу Павло повертається до теми ідольських страв. Пам’ятаєте, він казав у 8-му розділі, що ідоли, металеві чи кам’яні боввани – то ніщо, отже віруючі вільні від будь-яких забобонів стосовно нечистих духів, що нібито можуть залізти у людину через їжу, якщо вона була присвячена поганським богам. Тут апостол повторює ту саму тезу: ідол є ніщо! Якщо вас запрошують язичники до себе, не лякайтесь, що якимось чином ви там осквернитися, сидячи за одним столом. Не ускоче вам до рота якесь бісеня із шматком м’яса! Але, все одно, існує проблема: і вона полягає у відношенні людини до ідолів. Якщо хтось вважає ідола божеством, то він таким чином служить демонам, нечистим духам. Щоб не спричинити спотикання для слабих людей з немічним сумлінням, не їжте заради них.
Знову ж таки, нагадаю, коментар Даласької семінарії до 8-го розділу, який доречний і тут:
“Павло в жодному разі не закликав християн зрікатися даної їм Богом свободи через забобони фанатиків. Немічний брат (вірш 11) – це той, хто наслідує іншого християнина, а не той, хто чіпляється до віруючих, критикує їх… і вимагає від них поведінки, яка йому до вподоби. В такому разі це не “немічна” особа, а властолюбна натура, що контролює інших під маскою слабкості. Передбачається, що немічний – це просто людина, яку треба вчити, щоб і вона могла насолодитися дарованою йому свободою у Христі (Гал. 5:11).
