9 жовтня. Журба до смерті і смуток до життя (2 Кор 7)
У цьому випуску від 9 жовтня текст 7 розділу із Другого послання до коринтян. Павло вказує на два види смутку: один, що приносить смерть, а другий, що веде до позитивних змін і життя.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
Цей розділ є свідченням про поворотний момент у стосунках Павла із коринтянами. Нарешті, вони зрозуміли апостола і кризова ситуація у церкві розв’язалась позитивно на велику потіху Павла. Тут я хочу привернути вашу увагу на 10-й вірш 7 розділу.
“Смуток, що по-Божому, приносить покаяння на спасіння, — ним не слід журитися, а смуток світу спричиняє смерть.”
Апостол Павло пише про два види журби, які зовнішньо схожі, але приносять протилежний результат. Один є смуток світу приносить смерть. Інший життя, спасіння. Смуток світу відрізняється тим, що він не веде до покаяння. Грецьке слово μετάνοια (метанойя) означає літерально зміну думок: мета і нойс – розум. Можна порівняти із знайомим словом метаморфоза. У тому випадку змінюється форма, інколи радикально, як наприклад, гусениця перетворюється на метелика. До певної міри, християнське покаяння можна порівняти саме з такою метаморфозою.
Тому в християнстві неможливо примусити до покаяння. Залякування, загрози, тортури можуть результувати у зовнішній зміні, але зміна розуму і стану серця може відбутися лише, як результат вільного рішення людини. Ось чому християни протестанти постійно підкреслюють необхідність свободи совісті. Людина має право вірити так, як вважає правильним. Ніяка церква не може користуватись державними інститутами насильства, як то поліція чи армія для навернення народу до Христа. Хибна візантійська практика співпраці церкви і держави породила потвору: двоголового орла. Приклад Росії, де тисячу років не поважаються дані Богом свободи та гідність людини, має бути витверезною засторогою для українських віруючих і невіруючих, щоб ні в якому разі не підтримувати політику звуження свободи совісті.
Послухаємо 7 розділ
Покаяння супроводжується сумними почуттями, як і смуток світу. Почуття ніби схожі, а що зумовлює таку діаметрально протилежну різницю? Вичерпнею ілюстрацією є історія смутку, що пережили два апостоли Ісуса Христа: Петро і Юда. Обидва зрадили Христа: Петро зрікся Христа із-за страху, а Юда продав Його за 30 срібняків через корисливість. Обидва щиро розкаялися в тому, що зробили. Петро гірко заридав після кукаріння півня на світанку, Юда шпурнув 30 срібняків первосвященникові назад. Смуток Петра повернув його до Христа, а смуток Юди привів його до вісельної мотузки. Одному смуток дарував життя, іншому смерть.
Справа в тому, що смуток по-Божому веде людину не лише до визнання власної провини, але й глибокого переосмислення власних думок, поглядів, бажань, рішень. Людина шкодує не лише з гірких наслідків своїх вчинків, але визнає хибність думок, що призвели до таких наслідків. Злодій, що потрапив до в’язниці за крадіжку, якщо кається по справжньому, сумує не стільки тому, що потрапив за грати, а тому, що спричинив лихо своєю крадіжкою і залишає навіть думки про продовження злочинів після виходу до волі.
Смуток світу – це смуток або прикрість через те, що попався поліції, а якби не попався, то не було б ніякого смутку, а навпаки, задоволення, що вдалося вкрасти.
Нарешті, треба сказати про ще одну надзвичайно важливу різницю між Божим смутком і світським. У випадку справжньої метаної – покаяння, людина готова прийняти будь-який суд Божий, аби лише бути з Ним. В цьому разі людина змінює не лише зовнішню поведінку, але й сердечні думки, щоб вони узгоджувалися із Словом Божим і Його волею. У випадку світського смутку люди шкодують з того, що сталося, але йти до Бога не хочуть, щоб отримати від Нього прощення й життя. Про Юду теж написано, що він розкаявся (мав смуток) (Мат.27:3), але Матвій в цьому разі вживає інше грецьке слово – μεταμέλομαι (метамеломай), що радше означає шкодувати через тяжкі наслідки, ніж дійсно визнавати, що саме твій спосіб мислення довів до тих наслідків, а не щось інше. У разі світського смутку люди знаходять будь-які причини своїх проблем: оточення, батьки, колеги, церква, та навіть і сам Бог є винним на їхню думку. Хто завгодно, лише не вони. Їм легше накласти на себе руки й вмерти, як Юда, ніж визнати: це я сам, і лише сам один винний у своїх проблемах, це моє хибне мислення призвело до цього, отже прошу Тебе, Боже, прости мої провини й прийми до себе, як раба, бо я недостойний зватися Твоїм сином!
