12 жовтня. Гроші у церкві (2 Кор 8)
У цьому випуску від 12 жовтня текст 8 розділу із Другого послання до Коринтян. Апостол Павло впорядковує збір добровільних пожертв у церкві.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
Нагадаю, що на початку цього послання Павло характеризував суть та цілі свого служіння (2:12 – 7:16), а тепер звертається до теми добровільних давань. Тема ця не була абстрактною. Йшлося про збирання пожертв на потреби бідних у єрусалимській церкві, чим Павло займався на протязі усього свого життя, вважаючи, що це його борг перед співвітчизниками.
Почувши від когось про цей збір, коринтяни запитали Павла, чи можуть і вони взяти в ньому участь. Павло дав їм відповідні настанови (1 Кор. 16:1-3). Добрі наміри, однак, не обернулися практичними результатами, і тому Павло попросив Тита розібратися в цій справі (2 Кор. 8:6).
Але що ж завадило коринтянам здійснити їхні наміри? Ніхто не знає. Можливо, що свою роль відіграли тут лжеапостоли, які отримували від церкви матеріальну підтримку і могли забрати частину грошей, зібраних на потреби бідних в Єрусалимі (порівняйте 11:20). Можливо, саме тому Павло відмовився брати щось від коринтян для себе, і це дуже зачепило їх (11:7-12; 12:13-18).
Прагнучи заохотити коринтян до жертовності, він наводить приклад щедрості македонських церков. То були церкви у Филипах, Солуні, Верії, які він заснував під час другої місіонерської подорожі, перед тим як прийти до Коринту.
Сам Павло нечасто приймав матеріальну допомогу від церков для себе особисто, але церква у Филипах в Македонії була винятком. Мабуть відношення филип’ян було таким щирим, що Павло не наважувався образити їх відмовою, та до того, вони й допомагали апостолові саме тоді, коли він потрапляв у найскладніші обставини, як, наприклад, у Ефесі, де через утиски, чи навіть ув’язнення, Павло не мав змоги забезпечити себе. Незважаючи на переслідування, які филип’яни зазнавали за свою вірність Христу, і які погіршували їхнє матеріальне становище, вони залишалися щедрими не лише до Павла, а були готові віддати останнє, коли бачили, що комусь є гірше, аніж ним.
Підбадьорюючі коринтян, Павло не вдавався до прийомів, властивих шахраям від релігії, які тиснуть на слабих віруючих, що легко піддаються маніпуляціям, як це колись робили фарисеї часів Христа. Про тих Ісус говорив, що вони “поглинають доми вдовиць, але довго напоказ моляться, — вони дістануть найсуворіший присуд!” (Мр 12:40). Не так Павло, він озвучує головний принцип християнської добродійності та взаємодопомоги: “Бо коли є готовність (жертвувати – ПН), вона сприймається згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має… У нинішній час ваш достаток нехай їм допоможе в їхній нестачі, щоб і їхній достаток допоміг вам у вашій нестачі, — щоб існувала рівність”.
На ще один момент я хочу звернути вашу увагу. У 1 Кор 4:3 Павло писав, що він не переймається тим, що думають про нього інші люди, його турбує лише те, що думає про нього Бог. Отже на перший погляд фраза “дбаємо про добро не тільки перед Господом, а й перед людьми” виглядає суперечністю. Насправді, звичайно, ні. У першому випадку він говорить про джерела самооцінки, що робити щоб не потрапити у пастку залежності від схвалення чи засудження людьми, й залежно від того почуватися нещасним, чи щасливим. В даному ж разі, Павло дбає про те, щоб сама церква не стала об’єктом нарікань, як те часто ми чуємо від людей, ніби церква існує лише для збагачення її керівників.
