9 лютого. Апостольське розв’язання проблем (Дії 6)
У цьому випуску від 9 лютого із шостого розділу книги Дії Святих Апостолів ми дізнаємося з тим, як апостоли вирішували проблеми, що повставали у церкві.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
У будь-якій новій справі трапляються ускладнення та проблеми. Не минуло це й нову апостольську громаду у Єрусалимі. Як ми дізналися, тисячі людей приєдналися до апостолів на свято П’ятдесятниці, або єврейською Шавуот, коли десятки тисяч прочан збиралися у Єрусалимі з усіх країн юдейської діяспори. Залишившись у місті набагато довше, ніж звичайно, вони цілком залежали від допомоги місцевих братів.
Традиційно, юдейські громади приділяли велику увагу своїм нужденним членам. Вільям Барклі описує систему допомоги, що була налаштована серед громад. Щоп’ятниці вранці, два збирачі обходили домівки членів синагоги, і збирали на допомогу нужденним гроші, їжу, одяг тощо. Усе це розподілялося серед бідних того ж дня. Ті, хто тимчасово потрапили в скруту, отримували достатньо, щоби пережити її; ті ж, хто постійно перебував у нужді, отримували стільки, щоб їм вистачило поїсти чотирнадцять разів, тобто щоб вони могли поїсти двічі на день упродовж наступного тижня.
Зрозуміло, що християнська Церква продовжувала цю традицію. Але серед вірян почалися непорозуміння та тертя. З одного боку, церква складалась із місцевих юдеїв, які говорили арамейською мовою предків, а з іншого — численна група євреїв, які проживали в інших країнах і прийшли до Єрусалиму на свято. Багато хто вже протягом поколінь жили поза Палестиною; вони забули рідну мову й говорили лише грецькою мовою. Їх називали елліністами. Легко припустити, що місцеві юдеї дивилися зверхньо на юдеїв-приходьків і нехтували їхніми потребами.
Заслуговує на увагу те, як апостоли вирішили ту проблему.
По-перше, вони не стали навантажувати себе ще й цими обов’язками. Очевидно, якби вони самі почали розподіляти їжу серед нужденних, вони б не мали часу на головне: проповідь Євангелії та молитву. Або дуже швидко б перегоріли від напруги, як це трапляється з лідерами, що роблять усе самі.
По-друге, призначаючи відповідальних осіб, апостоли делегували повноваження представникам тої самої групи елліністів, які скаржилися на байдужість. Стенли Туссент із Далласької семінарії зауважує, що всі семеро чоловіків вибраних на служіння допомоги бідним, мали грецькі імена, що означало, що вони були елліністами. Микола, останній із названих, навіть був не євреєм, а язичником, що навернувся в іудаїзм — прозелітом. Варто зазначити, що церква була ще дуже молода, але, все одно, апостоли вірили, що серед людей обов’язково знайдуться мудрі, обдаровані, мужі доброї репутації, нехай особисто апостоли їх не знали. Та навіть, якби вони помилились із вибором, апостоли не дуже ризикували, бо найбільша загроза церквам є духовною, а не пов’язаною з матеріальними речами, і вона загалом надходить із боку лжевчителів — проповідників хибних ідей, що перекручують Євангелію. Коли церква втрачає ясне біблійне вчення, вона перестає бути церквою Христа. Ось чому духовна сторона церковної діяльності цілком залишалася під керівництвом дванадцятьох апостолів.
