У цьому випуску від 3 травня читаємо Послання апостола Павла до Галатів, розділ 2. Павло викриває лицемірство юдейських лжевчителів, які залучили до лицемірства навіть апостолів Петра та Варнаву.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Християнство є унікальною релігією, що радикально відрізняється від інших. Інші релігії вимагають від своїх послідовників виконувати заповіді, зобов’язання, брати участь у ритуалах, ходити в прощі, робити якісь інші діла — й усе це, щоби здобути прихильність Бога і схвалення від Нього. Християнство ж починається з отримання прихильності Бога без будь яких справ та подвигів, а лише вірою. Павло наголошує на тому, що людина виправдовується перед Богом не ділами, а тільки вірою в Христа. Вірою ми визнаємо Його нашим Спасителем і одержуємо прощення гріхів та нову духовну природу від Бога. Господь народжує нас згори від Духа Святого, і ми стаємо Його дітьми. Після цього ми робимо добрі діла не для того, щоб отримати Божу прихильність (бо ми вже її маємо, як Божі діти), а з вдячності, що Ісус полюбив нас і віддав Своє життя за нас. Тому в справжньому християнському житті немає пригноблення, тягаря, примусу, знесилення від виконання релігійних наказів, а є радісне наслідування Христові, як діти копіюють батьків. Таку радість відчували галати, коли вони повірили у Євангелію, що їм проповідував апостол Павло. Але ця істина Євангелії дуже важко сприймається гріховною людською природою. Нам притаманні постійні спроби виправдовуватися ділами. Щодня ми намагаємося довести собі та іншим, що ми є достойними людьми, які заслуговують на пошану завдяки нашим добрим справам. Тоді, як це нормально в стосунках між людьми — поважати тих, хто заслуговує на пошану й докоряти тим, хто чинить зле, у ставленні до Бога треба відкласти вбік усі наші спроби вразити Його своєю доброчинністю, а підійти до Нього як маленька дитина до свого батька. Та ми ж такі «дорослі». Згодом, ми полишаємо радість новонароджених дітей Божих, бо нам здається, що то є дуже просто — вірити й бути виправданим через віру у Христа. Можливо, треба щось іще?
До галатійських церков прибули лжевчителі, які переконали щасливих неофітів у тому, що просто віри в Христа недостатньо — треба виконувати Мойсеєв закон і обрізуватися. Галатійці довірливо слухали тих лжевчителів, почали жити за правилами закону, ретельно стежили за тим, щоб виконувати численні накази, і поступово втратили радість спасіння, бо відчуття провини за недостатню сумлінність придушує, у такому разі християни втрачають свободу дітей Божих і перетворюються на рабів старозавітнього закону. Це не є Євангелія, — наголошує Павло, — це згубна юдейська єресь, яка краде вашу радість спасіння, та що й ще гірше, зводить наклеп на самого Ісуса Христа, ніби Його страждань, смерті за наші гріхи недостатньо для нашого спасіння: «Бо якщо праведність через Закон, то даремно помер Христос.»