28 квітня. Очікування нового життя (2 Петр. 3)
У цьому випуску від 28 квітня завершуємо читати Друге послання апостола Петра, розділ 3. Господь творить нове небо й нову землю, отже, як нам жити в очікуванні Божого царства?
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Завершальними реченнями свого останнього послання апостол Петро нагадує нам про тимчасовість земного буття. Не лише історія окремої особи на землі дуже короткочасна, а навіть історія всієї планети виглядає довгою лише з людської перспективи. Дві тисячі років здаються довгим періодом для тих, хто живе 70 чи 80 років, але в Господа один день — «немов тисяча років, а тисяча років — неначе один день!» Отже, недовго залишилося цій старій планеті до її кінця, бо «небо з гуркотом пройде, а розпечені стихії розплавляться, і земля та діла, що на ній, згорять.»
Деякі християни, зважаючи на тимчасовість земного буття, нехтують ним, зосередившись на очікуванні потойбічного, нової землі й неба. І дійсно, існує, начебто, внутрішня суперечність між нашими земними тимчасовим життям на землі й потойбічним. Та все ж хочу наголосити, що ця суперечність уявна. Насправді, наше земне життя зумовлює те, як і де ми проводитимемо вічність. Тут доречно згадати притчі Ісуса про слуг, яким господар доручив справи. Тих, хто старанно працював, повернувшись, пан щедро нагородив, а того, хто нехтував своїми обов’язками, вигнав геть. Ісус проголосив конче важливий принцип Божого царства: Хто вірний у малому, той і у великому вірний, а хто в найменшому невірний, той і у великому буде ненадійний. Отже, у нашому тимчасовому перебуванні народжуються вічні цінності, які супроводжуватимуть нас повік у потойбічному житті. Якщо хто не може любити свою родину, як може любити Божих дітей з усього світу? Той, хто не дбає про свою хату, як дбатиме про вулицю? Павло пише: «хто не вміє управляти власним домом, тоді як він зможе дбати про Божу Церкву?… Якщо хто про своїх, а найбільше про домашніх, не дбає, той зрікся віри і є ще гірший від невірного.» (1Тим.3:5, 5:8). Той хто байдужий до долі своєї країни, до свободи її народу, як буде небайдужим до нової землі й нового людства, яке створить у майбутньому Господь?
Отже, немає жодного протиріччя між відповідальним, жертовним служінням і працею тут на землі, й очікуванням «нових небес і нової землі, у яких проживає праведність», як про це пише Петро в цьому розділі. Та навіть більше скажу: саме завдяки прийдешньому вічному життю разом із Богом на новій землі, набуває сенсу наша боротьба на оцій землі. Навіщо вмирати українському воїнові за свою родину і край, якщо зі смертю все закінчується? А ось, коли, вірний Христові тут на землі, він, зневажаючи смерть, переходить до вічності й чує привітання: «Гаразд, рабе добрий і вірний! У малому був ти вірний, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого Пана!» От тоді, усе наше земне життя, усі страждання, уся боротьба набуває вічного значення.
