Щоденне читання Нового Заповіту, Псалтиря та Притч Соломона у перекладі Рафаїла Турконяка.
У 9-му розділі Послання до Римлян Апостол Павло торкається складної теми Божого передбачення та передвизначення
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
У цьому розділі апостол Павло торкається складної теми — Божого напередвизначення. Оскільки Бог знає все наперед, Йому відомо, як поводитиме себе людина в майбутньому і, таким чином, складається враження, що наша поведінка, наші думки — усі вони вже визначені Богом, й у людини немає жодної можливості зробити той чи інший вибір. Бог, ніби, небесний гончар, вирішує, які ми будемо, як сам Апостол пише: «Хіба не має влади гончар над глиною, щоби з тієї самої глини зробити одну посудину на честь, а іншу — на нечесть?» Деякі люди роблять висновок, що оскільки Бог нас створив саме такими, якими ми є, то ми не несемо жодної відповідальності за свої вчинки. Павло не згодний із таким висновком і він наводить приклади з історії Ізраїля, які допомагають зрозуміти, як саме Боже напередвизначення не позбавляє людину можливості вибору.
Апостол нагадує історію виходу євреїв із Єгипту. Фараон не хоче відпускати євреїв, він намагається утримати їх у рабстві й щоразу відмовляє проханням Мойсея відпустити народ на богослужіння до пустелі. За фараонову впертість Єгипет потерпає від Божих кар. Замість того, щоб визнати Божу правду, що людина має право на свободу і звільнити рабів, фараон із кожною карою стає впертішим і жорсткішим. Нарешті настає момент, коли біблійний автор пише, що то вже Бог зробив непоступливим серце фараона (Вихід 9:12). Спираючись на цей текст, критики кажуть: «Бачите! Це Бог зробив серце фараона жорстким!» Та, чи означає це, що, якби не Бог, фараон у дійсності хотів відпустити євреїв, що в нього було м’яке серце й лише через те, що Бог зробив його непоступливим, фараон не відпускав євреїв. Очевидно, що це — абсурдне припущення. Насправді, фараон за власною волею утримував євреїв у рабстві й міццю найсильнішої у світі в ті часи армії намагався повернути їх назад, коли ті полишили Єгипет.
Інший приклад не менш яскравіший. Павло цитує пророка Малахію: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів». Це посилання на давню історію з книги Буття. У сина Авраама Ісаака народилось двоє близнюків: Ісав та Яків. Адже Ісав з’явився на світ першим, він вважався первістком із правами первородства. Якщо ми згадаємо, що, за Божою обітницею, Авраам мав стати прабатьком багатьох народів, право первородства значило не лише володіння батьківською власністю, але й велику честь бути продовжувачем генеалогічної лінії Авраама й теж бути прабатьком єврейського народу. Але для Ісава ці речі значили дуже мало. Він знехтував ними за одну сочевичну юшку. Ісав жив для своєї насолоди. Він робив те, що хотів, дуже мало зважаючи на батьківські бажання чи Божу волю і призначення.
Зазвичай, ми вважаємо, що, якщо Бог когось зненавидів, то життя в тої людини буде страшним, повним страждань та лиха. А якщо когось Бог полюбив, то той буде насолоджуватися всіма благами: буде в нього й багатство, і слава, прекрасні жінки будуть кохати його й, взагалі, в усьому все буде гаразд. Але, коли ми придивляємося до життя Ісава та Якова, то неочікувано бачимо, що саме в ненавидимого Богом Ісава все було гаразд: багатство, сила, здоров’я, багато жінок, пошана сусідів тощо. А Яків, Божий улюбленець, мусив рятуватися втечею, поневірятися на чужині, був ошуканий родичами, і взагалі, жив від однієї біди до іншої. Якби сторонній спостерігач подивився на життя двох братів, то очевидно, він би дійшов висновку, що Ісав є улюбленцем долі, а не Яків.
Отже, Боже напередвизначення жодним чином не перешкоджало Ісавові жити за його власними побажаннями. Він не відчував до себе Божої ненависті, та й не переймався тими питаннями. Коли Бог любить, Він запрошує людину до участі в Його справах: сповіщати Його правду, боротися зі злом, долати самого себе, йти за Ісусом вузьким шляхом. А це — не просто, тому більшість людей вибирає для себе життя Ісава й нехтує Христовою Євангелією, образно кажучи, продає первородство за сочевичну юшку. Із сумом казав про таких Ісус: «Багато запрошених, та мало вибраних!»
На відміну від поширених уявлень, страждання та випробування, які ви тепер переносите, можуть бути ознакою саме Божої любові, напередвизначення до великої перемоги, нагороди і слави синів Божих. Життя Якова було важким, а в Ісава — легким. Але не Ісавові Бог дав нове ім’я Ізраїль, а Яковові. І нарешті, Бог назвав себе не Богом Авраама, Ісаака та Ісава, а Богом Авраама, Ісаака і Якова.