23 травня. Марія з міста Марії (Филип.4)
У цьому випуску від 23 травня читаємо Послання апостола Павла до филип’ян, розділ 4. Історія дівчини з Маріуполя Марії Вдовиченко – приклад незламної сили християнки, який допомагає осягнути велич християнської радості.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Марія з міста Марії
Завершуючи послання до филип’ян, апостол Павло закликає християн радіти. Учора я прослухав інтерв’ю 18-річної дівчини з Маріуполя Марії Вдовиченко, яка разом із сім’єю пережила жах російської окупації цього славного міста. Дівчина любила матусю, молодшу сестричку, батька — мужнього чоловіка, якій ціною власного життя врятував родину. Вона любила Бога, служила громаді, плекала мрії про майбутнє… Раптом, російські бомби посипалися на їхні голови, зруйнували їх дім, змусили впродовж тижнів ховатися в тісному підвалі без води, світла та тепла. Вибравшись зі зруйнованого Маріуполя, вони потрапили в катівню фільтраційного табору, де росіяни знущались над Марією, завдали жорстоких побоїв батькові, від яких він згодом і помер. Мати втратила здоров’я посеред усіх мук, отже вісімнадцятирічна тендітна дівчинка залишилась із хворою матір’ю, яка потребує постійного догляду, з молодшою сестрою, яка ще теж не одужала від шоку. Слухаючи розповідь, я запитувався, як можна все це перенести й далі жити? Бачити в снах живий прекрасний Маріуполь, що руйнується на очах; прокидатися, усвідомлюючи, що те не страшна мара, а реально пережитий жах, що батька вже немає поруч, що бабусю вбили російські солдати за українську мову, що матінка — молода жінка, лежить без сил у сусідній кімнаті. Де знайти змогу знов посміхатись і дивитись із надією в прийдешній день? Марія каже, що вона не може дозволити ворогам після всього забрати ще і її майбутнє. Обов’язково послухайте її розповідь https://youtu.be/e1J-j9IZfUs.
Слухаючи її я думав про те, що ось він, приклад нездоланності християнки, яка має в серці незламний стрижень. Про це я думав и читаючи коментар англійського пастора Джона Джоветта до цього розділу послання апостола Павла.
«Християнська радість — це стан душі, що анітрохи не залежить від зовнішніх умов. Якби вона залежала від зовнішніх обставин, то була б подібна до невірного полум’я свічки в бурхливу ніч. Одну мить свічка горить яскраво й рівно, наступну – ледве тліє, і навколо згущується темрява. Християнська ж радість не пов’язана з тимчасовими обставинами життя, і тому не може бути жертвою дня, що минає. Ось мої обставини складаються настільки сприятливо, що нагадують сонячний червневий день; але дуже скоро все змінюється і починає бути схожим на похмурий день у листопаді. Сьогодні я на весіллі; завтра стою біля відкритої могили… Так, дні мінливі, як погода, але християнська радість може бути не мінливою. У чому секрет її славної стійкості? А секрет її ось у чому. «Й ось Я з вами у всі дні». У ці постійно мінливі дні Він не змінюється і не знемагає. Він не з тих супутників, які поруч доти, поки світить сонце, і зникають, тільки небо затягують хмари. Він не вибирає з низки днів моменти процвітання та свят і не тримається на віддалі в дні зубожіння та поразок. Він не показується лише тоді, коли мені вручають вінок переможця, і не ховається, щойно на мою голову покладають терновий вінець. Він зі мною в усі дні — у дні процвітання та дні лихі, у дні життя, у день смерті, у день Суду». (Jowett, Day by Day, pp. 169–171.)
