20 квітня. Послання Петра (1Пет.1)
У цьому випуску від 20 квітня починаємо читати Перше послання Петра. Біографія апостола, історія створення послання.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Доктор богослов’я Роджер Реймер написав про Петра і його послання.
Перше послання Петра звернене до християн, розсіяних у п’яти римських провінціях півострова Мала Азія. Ця територія сьогодні є північною Туреччиною. Церкви в цих провінціях складалися як з євреїв, так і з язичників. Перший же вірш чітко визначає автора як «Петра, апостола Ісуса Христа». Його ім’я було Симон, але Ісус дав йому ім’я Кифа (Івана 1:42). Грецький переклад арамейського слова Кефа означає «петрос», і це слово обома мовами означає «камінь». Цікаво, що він єдиний чоловік у Новому Завіті на ім’я Петро. Аж до відносно недавніх часів автентичність послання не заперечувалася. Потім деякі вчені зауважили, що оскількі юдейські релігійні лідери вважали Петра «неосвіченим», а чудовий літературний стиль вказує на те, що його автор мав бути майстром грецької мови. Отже, як такий високий твір грецької літератури міг вийти з-під пера галилейського рибалки?
Хоча Петра можна назвати «неосвіченим» і хоча грецька мова не була його рідною, він аж ніяк не був невігласом. Єврейські лідери вважали Петра неосвіченим просто тому, що він не був навчений рабинській традиції, а не тому, що він начебто був неписьменним. Лука також записав (Дії 4:13), що ті самі ж лідери були вражені силою слова Петра. Громадське служіння Петра тривало понад 30 років і привело його з Єрусалиму до Риму. Він жив і проповідував у багатомовному світі. Логічно припустити, що через три десятиліття Петро міг би опанувати мову більшості тих, кому він служив. Це послання мало великий вплив на ранню християнську писемність. Листи Полікарпа, Климента та Іринея (назвемо лише деякі) показують, що рання церква беззаперечно визнавала автентичність 1 Петра.
Петро написав це послання, мабуть, безпосередньо перед чи незабаром після початку гонінь Нерона на церкву в 64 р. Очевидно, репресивні закони ще не були прийняті саме проти християн. Читачі Петра все ще могли «поважати царя» (2:17). Переслідування та страждання, про які говорив Петро, були насамперед соціальними та релігійними, а не правовими. Вороже язичницьке суспільство обмовляло, висміювало, дискримінувало і навіть завдавало фізичного насильства тим, чий спосіб життя радикально змінився через віру у Христа.
Проте Петро, здається, передбачав, що насуваються ще більші переслідування. Отже, можливо, жорстоке переслідування Нерона вже почалося в Римі й поширювалося на провінції, до яких писав Петро. Припущення, що переслідування вже почалося в Римі, також пояснює, чому Петро загадково називав своє місцезнаходження «Вавилоном» (5:13). Останнє десятиліття свого життя Петро перебував у Римі. Його мученицьку смерть датовано приблизно 67 роком нашої ери. Під час написання 1 Петра він не перебував під вартою і, очевидно, хотів приховати своє місцезнаходження.
