19 травня. Покаяння Давида (Пс.50-51)

У цьому випуску від 19 травня читаємо Псалтир. Псалом 51 є класичним прикладом справжнього неудаваного покаяння.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.

Річний план щоденного читання

Дивитись у YouTube

Попередні випуски

Транскрипт випуску

Псалом 51 (у деяких виданнях 50-й) — це класична молитва покаяння. Нагадаю передісторію, що передувала створенню цього псалма царем Давидом. Друга книга Самуїла, розіл 11, розповідає про те, що замість того, щоб відправитися у воєнний похід проти ворогів, цар Давид залишився в столиці та безцільно проводив час, тиняючись з одного краю свого палацу до іншого та валяючись у ліжку. «Так сталось, що якось під вечір, піднявшись зі свого ліжка, Давид проходжувався на даху царського палацу. З даху він побачив неподалік жінку, що купалась. Та жінка була з вигляду дуже вродливою.» Незважаючи на те що вона була дружиною його друга Урії, одного з кращих воїнів, Давид, палаючи пристрастю, переспав із нею, а щоб сховати свій злочин, влаштував його вбивство на полі бою, коли за наказом царя, Урію залишили одного посеред ворогів у найзапекліший момент битви.
Давид сподівався, що ніхто не знатиме про його злочин, але Господь послав до нього пророка Натана, який сміливо викрив підступність царя, визнав його тим, хто заслуговує на смертну кару й оголосив Боже покарання на нього.
Давив був уражений у саме серце. Він розкаявся, готовий був прийняти будь яку спокуту за свій гріх. Псалом 51 — це його молитва покаяння саме за той злочин. Вона дає нам добре уявлення того, що є справжнім покаянням.

По-перше, це визнання власної провини без будь-яких посилань на обставини, які, буцімто, примусили мене те зробити. «Я згрішив», — визнав Давид. Він не каже: «Ой, мені було так самотньо, так важко на серці, що я не встояв у цьому випробуванні… Я ж, насправді, не хотів, щоб так сталося…» Щось на кшталт, що люди зазвичай кажуть, коли схиблять, але визнавати свою провину не бажають. Давид же прямо сказав: «Я вчинив зло».
По-друге, покаяння – це розуміння того, що гріхи проти людей є злочином проти Бога також: «Супроти Тебе я згрішив».
Далі, усвідомлюючи свою провину, Давид згоден прийняти без нарікань будь яке покарання: «Ти будеш справедливим у Своїх словах вироку, бездоганним, коли судитимеш».
Зазнавши покарання, Давид не каже: тепер я розквитався, можу спати спокійно. Навпаки, він не може забути свій злочин: «Мій гріх постійно переді мною». Давид розраховує лише на милість Божу, що Господь може стерти його беззаконня, відновити його серце й повернути радість спасіння. Очевидно, що сумління і далі картало його.
Нарешті, останнє: справжнє покаяння спонукає грішника прийняти тверде рішення надалі не чинити гріха. Давид обіцяє, що він не тільки не творитиме зло, а навпаки, навчатиме злочинців Божих доріг, щоб грішники наверталися до Бога.

Інколи люди кажуть: «От ви проповідуєте, що досить покаятися і Бог простить та прийме до Свого раю. Невже так просто?» Ні, не просто. Бог дійсно простить кожного, хто приходить до Нього зі щирим серцем і розкаянням. Але справжнє покаяння ніколи не буває легким. Якщо для когось це легко, то значить, що він так і не усвідомив жаху своїх гріхів, тої страшної ціни, яку заплатив за нього стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *