17 січня. Совість добра і лиха (Притчи 2)
У цьому випуску від 17 січня читаємо Притчи Соломона, розділ 2. Чи можна керуватися власним сумлінням?
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Попередні випуски
Підписка для iPhone
Транскрипт випуску
Соломон запевняє, що лише від Бога приходить мудрість і мораль. Це дуже непопулярна думка серед наших сучасників. На відміну від релігійних людей, — кажуть вони, — мені не потрібно, щоби Бог казав мені, що правильно, а що — неправильно. Мені це підказує моє сумління. Можна й без Бога бути високоморальним і мудрим.
Американський мислитель Деніс Прегер, пише: «Те, що переважна більшість людей вірить, що совість — це все, що потрібно, щоб діяти морально, є ще одним прикладом низького інтелектуального рівня, створеного секуляризмом… Реальність така, що совістю більшості людей, м’яко кажучи, легко маніпулювати. Важко уявити будь-який аспект людського життя, що є більш податливим, ніж совість. Сумління пластичне, як шпаклівка. І така ж міцна, коли висохне. Саме ця гнучкість сумління робить необхідною наявність абсолютної моралі, що будується на Бозі і Біблії.
Якби совісті було б досить, який злочинець чи прихильник зла спав би спокійно уночі? Проте люди, які чинять зло чи то з особистих міркувань (наприклад, убивці, злодії та ґвалтівники), чи з ідеологічних причин (наприклад, нацисти, комуністи та ісламістські терористи), сплять так само міцно, як і будь-хто інший. Виняток становить Раскольников, головний герой-вбивця в романі «Злочин та покарання» Достоєвського — але лише тому, що він вигаданий персонаж.
Практично кожна людина, яка вчиняла чи підтримувала зло, мала чисте сумління. Тому заява: «Я відповідаю перед своєю совістю», не має сенсу ні з інтелектуального, ні з морального боку. Кожен монстр і кожен моральний виродок «відповідає» перед своєю совістю. І його сумління підказує йому, що з ним усе гаразд — особливо в нашу епоху високої самооцінки.»
Люди, що займають протилежні позиції, однаково переконані, що прислухаються до свого сумління. Росіяни, що зараз вбивають дітей в Україні взагалі не страждають від докорів сумління. Вони певні, і їхня совість підтримує їх, що саме так і треба робити, і ще більше треба вбивати українців. З іншого боку, українці, що прислуховуються до свого сумління, вважають росіян нелюдями. Прихильники абортів спокійно сплять, незважаючи на те, що аборционісти роздирають щипцями на шматки маленьке тільце ненародженої дитини. Їхня совість не турбує їх. Пролайфери, з іншого боку, жахаються абортів і їхнє сумління не дозволяє навіть думати про можливість вбивства ненародженої дитини.
Точніше сказати, — робить висновок Прегер, — що радше почуття та поведінка формують совість, ніж совість формує почуття та поведінку. У переважній більшості люди або роблять те, що хочуть, а потім кажуть своєму сумлінню, що те, що вони зробили, було правильним, або вони спираються на свої почуття, коли вирішують, що є правильним, і називають ці почуття «совістю». Наприклад, жінка зрадила чоловікові з коханцем, і вона почувалася такою щасливою, що легко переконує своє сумління: «Я відчувала себе так добре, що це не може бути неправильним».
Отже, зважаючи на загальну неефективність совісті, чим нам треба керуватися, як нам розуміти, що є добро, а що є зло? Нам потрібний авторитет, який є вищий за людський. Бог, Біблія. Без абсолютної моралі, яка проголошена в Десяти заповідях та науці Христа, люди легко переконують власне сумління будь у чому, і, керуючись власною совістю, стають здатними на будь яке зло.
