17 березня. Боротьба проти рабства (1Тім.6)
У цьому випуску від 17 березня читаємо Перше послання до Тимофія, розділ 6. Християнська стратегія боротьби проти рабства.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Рабство. Звертання Павла до рабів звучить дуже незвично для сучасного вуха. Треба пам’ятати, що це послання написане на початку другої половини першого століття н.е., коли рабство було універсально поширене у всіх людських суспільствах і було частиною т.з. jus gentium — права народів, яким регулювалися стосунки між народами, ставлення до іноземців, ведення війн, захоплення територій, людей у полон та рабство тощо. Тому, навіть коли раби повставали проти своїх господарів, вони не скасовували рабство як інститут. Але для християн рабство, очевидно, не було волею Божою. Біблія ясно вчить, що Бог створив усіх людей вільними та рівними. Отже, рабство є одним із багатьох наслідків гріхопадіння. Якби люди були без гріха, рабство б не існувало взагалі.
Павло та і християнська церква в цілому вибрали найефективнішу стратегію скасування рабства через копітку працю переформатування розуму людей істиною Божого слова. Насамперед, апостоли вчили, що всі люди створені Богом від однієї крові й таким чином руйнували підвалини расизму.
По-друге, якщо хтось і є рабом, то в Божих очах вони є рівні із вільними: «Адже всі ми хрещені одним Духом в одне тіло: чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, — усі одним Духом напоєні.» (1Кор.12:13). Статус дітей Божих у церкві рівний в усіх, незалежно від національності, статі, соціального положення: «Немає юдея, ні грека; немає ані раба, ані вільного; немає чоловічого роду, ні жіночого, бо в Ісусі Христі ви всі — одно.» (Гал.3:28).
Нарешті, зважаючи на ці істини, християни мають поважати рабів як братів, а у жодному разі не власність, як то казав римський закон.
За звичайних обставин раби та господарі не мали жодних асоціацій поза межами інституту рабства. Однак із появою церкви ці дві групи виявились об’єднаними в одній громаді християн. Отже, як їм (рабам та господарям) було поводитися щодо один одного? У церкві вони абсолютно рівні, і навіть з особливим наголосом на свободі рабів: «Адже раб, покликаний Господом, є вільним у Господа. Так само покликаний вільним є рабом Христа.» (1Кор.7:22). А що стосується економічної сфери, то Павло зазвичай закликає рабів підкорятися, але також звертається із застереженнями до господарів, щоб вони не зловживали своєю владою. Якщо раби мали можливість здобути свободу, Павло заохочував їх до того.
Після апостолів, вчителі церкви продовжували цю традицію. Григорій Нисський та Іоанн Златоуст закликали до доброго ставлення до рабів і засуджували рабство. Згідно з традицією, римські папи перших віків, Климент I (термін бл. 92–99), Пій I (158–167) і Каллікст I (бл. 217–222) були колишніми рабами. Блажений Августин писав, що рабство суперечить Божим намірам і є результатом гріха.
Сексуальна експлуатація рабів була суворо заборонено Церквою із самого початку, як огидний Господеві гріх блуда. Що ж стосується рабів-гладіаторів, які розважали брутальну римську юрбу, то під тиском християн й гладіаторські бої були оголошені поза законом у 4 столітті. Час довів, що апостольська стратегія боротьби з рабством через духовну працю та перевиховання суспільства була найефективнішою.
