У цьому випуску від 16 квітня читаємо Євангелію від Марка, розділ 14. Остання вечеря та суд над Христом.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Розглядаючи суд на Христом, юристи зазвичай вражаються як численними порушеннями під час процесу, так і самим фактом винесення вироку.
Єврейське кримінальне право ґрунтується на чотирьох принципах: «точність у звинуваченні, гласність у розгляді, повна свобода для підсудного та забезпечення проти всіх небезпек чи помилок свідків». Усі ці принципи було порушено під час цього процесу.
Незаконним було вже взяття Ісуса під варту, тому що не було підстав вважати, що Він намагатиметься втекти, якщо Його покличуть до суду.
Далі — нічний допит приватним порядком. Згідно з єврейським законодавством ніякого особистого допиту бути не могло: справа мала розглядатися лише публічно й починатися зі свідчень двох чи трьох свідків. До цього моменту людина вважалася не тільки безневинною, а й необвинуваченою. Відповіді Ісуса первосвященикові показують, що Він добре знав закон і постійно вказував на його порушення.
За всіма укладаннями єврейського права, відправлення суду вночі було, безумовно, незаконно й недійсно, якою б формою воно не велося. Засідання ради могло пройти вранці в п’ятницю лише в тому разі, якби Христа виправдали. Винесення обвинувального вироку мало бути відкладено щонайменше до неділі, щоб обвинувачений мав час подати свідків для свого захисту.
Показання свідків звинувачення під час процесу були визнані недостатніми. За законом, Ісус мав бути звільнений. (І, навіть, якби вони були достатні, суд мусив викликати свідків захисту). Натомість первосвященик намагається піддати обвинуваченого перехресному допиту, вимагаючи прокоментувати показання свідків. Христос мовчить. І тоді первосвященик заклинає Його «Богом Живим». На цю вимогу Ісус дає пряму відповідь. Однак, згідно з нормами єврейського права, на підставі цієї відповіді Він не міг бути засуджений. «Наш закон нікого не засуджує до смерті на підставі його власного визнання», — каже рабин Маймонід. У будь-якому випадку суд мав розглянути твердження Христа, що Він — Син Божий, і довести його хибність. Нічого подібного не було зроблено. Судове засідання в цьому закінчилося.
Далі справа розглядалася за римськими законами.
Перше, що робить Пилат: запитує, у чому звинувачують Ісуса (як і належить за законом).
Юдеї намагаються ухилитися від відповіді:
«Якби Він не був злодій, ми не видали б Його тобі».
Пилат відповідає із сарказмом:
«Візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його».
Тож юдеям доводиться сформулювати звинувачення:
«Ми знайшли, що Він розбещує наш народ і забороняє давати податки Кесареві, називаючи Себе Христом Царем».
Воно явно відрізняється від того, яким було представлено на синедріоні. Воно не просто інше. Воно — брехливе: щоб здобути засудження первосвященики звинувачують Христа в «образі його величності [імператора]”, найтяжчому злочині, згідно з римським законодавством. Проте Пилат знаходить Його невинним.
Усе ж таки прокуратору не вистачає рішучості чинити опір тиску первосвящеників. Він усіляко намагається ухилитися від винесення вироку, навіть відсилає Христа до Ірода (проте той теж занадто хитрий, щоб виносити рішення в справі про образу Кесаря: він просто не має на це права).
Після провалу спроби перевести відповідальність на Ірода, Пілат йде на поступки й погоджується піддати безневинної Людини тяжкому покаранню бичем. Але це в нього не минає. І тоді він «вмиває руки». Він сам не знає, кого він більше боїться: юдейського натовпу, жорстокого кесаря чи цього дивного В’язня, якому він із явним подивом і трепетом ставить запитання: «Звідки Ти?».
Зрештою, страх перед земним царем і нечиста совість роблять свою справу: «Ти підеш на хрест», — вимовляє прокуратор.
(Священник Іоан Бурдин)