14 квітня. Двоголова курка (Мр.12)
У цьому випуску від 26 березня читаємо Послання Павла до Тита, розділ 2. Народам притаманні певні риси, як добрі, так і погані.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Кесареве — кесареві, а Боже — Богові. Неможливо переоцінити цей принцип, покладений тут Ісусом, щодо відносин громади та окремого громадянина в питаннях віри. Це те, що ми зараз називаємо свободою сумління, або свободою релігії. До Христа релігія була справою держави, усі піддані мали сповідувати лише дозволені урядом релігії. Навіть після Христа, навіть т.з. «християнські» уряди примушували громадян перебувати в межах дозволених культів і карали за інаковір’я. Найяскравіше це відбилося у вченні та історії східної візантійської церкви. Православна церква у своїх стосунках із державою прагнула досягти симфонії (від грец. συμφωνία — «співзвучність») — такого стану, за яким світська та церковна влада перебувають у злагоди та співробітництві; і за аналогією з Божественною та людською природою Боголюдини Ісуса Христа, «нероздільні й незлитні». Символом симфонії уряду та церкви став двоголовий орел Візантії та пізніше московії.
Протестантська Реформація поступово повернула христовий принцип свободи сумління, згідно з яким, держава не може примушувати громадянина сповідувати ту чи іншу релігію. Це — справа між особою і Богом, а не між державою і особою. Очевидно, що зовнішня форма релігії регулюється суспільством у такий спосіб, щоб не зазіхати на права інших людей, тому в цивілізованому світі заборонені людські жертви, які були притаманні багатьом язичницьким культам. Сьогодні є деякі люди, що вірять у Перуна, і держава не може примусити їх молитися Христу, але, дяка Богу, закони країни не дозволяють їм приносити в жертву хлопців та дівчат, як у дохристиянські часи.
