13 січня. Чому саме українською мовою? (Псалми 6-8)
У цьому випуску від 13 січня читаємо Псалтир (6-8 псалми). Коментар на основі роздумів українського теолога Себастьяна Тегзи.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитися на YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Нагадаю, чому я роблю цю програму. На жаль, поки що є дуже небагато аудіо Біблій українською мовою. Найпоширеніша версія зроблена з перекладу Івана Огієнка. Але за останні роки створено чимало нових перекладів Біблії, і Нового Заповіту зокрема. На мій погляд, найкращий сьогодні – це переклад доктора богослов’я Рафаїла Турконяка. Саме цього перекладу в аудіоформаті ще немає.
Наступне питання, чому потрібно читати та слухати Біблію саме українською мовою? На це добру відповідь дав Василь Стус: “Якщо мова не мала значення, її б не намагались заборонити чи знищити стільки разів”. Українська мова – одна з причин, чому Україна набагато вільніша за росію, і чому в Україні набагато більше християн.
На цю тему днями написав український теолог Себастьян Тегза. Його допис у ФБ я зачитаю. Він називається: “Про український націоналізм та Євангельську Церкву в Україні. Наболіле.”
В Радянському Союзі будь-які прояви української національної самобутності таврувались як буржуазний націоналізм. Радянська пропаганда усіляко демонізувала національно-визвольні змагання українців. І що найважливіше вся радянська система намагалась установити контроль над сумлінням людини й усіма силами прищеплювала їй почуття провини за будь-які прояви національної свідомості. І найсумніше в цьому всьому є те, що одним з інструментів цієї політики була використана Євангельська Церква.
Ще донедавна ти був змушений почуватися в євангельському середовищі наче якимось фріком, якщо ти вболівав за перехід на українську мову в богослужінні, християнській літературі, піснях та читанні Святого Письма тощо. Тобі одразу шили «націоналізм» і ти отримував імідж одіозної персони. І це в Україні, друзі, в Україні. За таких умов, погодьтеся, ти інстинктивно тисячу разів подумаєш, перш ніж вирішиш порушувати подібні питання. І в цьому є одна кричуща несправедливість.
Ну, перше, це перекручена мораль. Що відбувається? Вас нахабно змушують почуватися винним за те, що насправді є гідним похвали. А друге, це нечуване лицемірство. Розсудіть самі. Російська пиха стирчить з усіх отворів, а вони нас ганьбують за наш «націоналізм». Я вже писав про це раніше. Про це нахабне барське плече, хай би його недоля зламала. Повсюди в Україні на кожному кроці в церквах вживається російська мова і це, бачте, нормально. Як же інакше? Але якщо ти просуваєш українську – «націоналіст».
Моя думка коротка і проста: ганьбування «націоналізму» – це не аполітичність, а інструмент радянської політики. І Євангельска Церква, на жаль, довгий час була її заручником та інструментом, тільки приодягнена в духовні шати. І мене не може не радувати що українські євангельські християни нарешті звільняються від цієї ролі. А всі російські горе-богослови та (не)аполітичні віруючі хай би краще зараз помовчали, а не висловлювали жалі, що українські пастори впадають в «націоналізм». Просто змиріться, що інші народи мають таке саме право на власну самобутність.
N.B. Це зайве, але все ж зазначу, що нічого проти російської мови та росіян як таких не маю. Вірю в рівність усіх націй та народів перед Богом. Однак маніпуляцію сумлінням зневажаю. Не росіянам і російськомовним християнам докоряти нам за український «націоналізм». Займіться радше, друзі, виправленням свого барського плеча, а ми зі своїми проблемами з Божою ласкою якось дамо раду.
