11 грудня. Чому Бог вимагає Його славити? (Псалтир 145-146)
У цьому випуску від 11 грудня читаємо два псалми із Псалтиря: 145 і 146. Чому Біблія закликає нас прославляти Бога?
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Друзі, закликаю вас взяти участь у читанні Біблії разом зі мною. Виберіть собі розділ згідно річному плану й надішліть мені аудіофайл.
Текст Нового Заповіту у перекладі Турконяка є на вебсайті https://www.bible.com/uk
Річний план читання за посиланням https://novochekhov.com/unt/readingplan.pdf
Аудіофайли у форматах aac або mp3 надсилайте, будь ласка, за адресою mail@novochekhov.com
Річний план щоденного читання
Попередні випуски
Транскрипт
Біблія і Псалтир, зокрема, постійно закликають нас до того, щоби прославляти Бога. А зважаючи на те, що Біблія написана з натхнення від Бога Духа Святого, то виглядає так, ніби Бог вимагає від людей славити Його, бо Він, ніби, ласий до лестощів примхливий начальник. Звичайно, це не так.
Справа тут ось у чому. Психічно здорова, нормальна людина відчуває вдячність, коли отримує якусь послугу чи дарунок. Батьки навчають дітей казати «дякую» навіть, коли це стосується їх самих. Після обіду, дитина виходить із-за столу, і мати нагадує їй: «Сину, що треба сказати?» Жінка не обов’язково вимагає сина хвалити її за смачну їжу. Вона дбає про його виховання, про його майбутнє. Якщо дитина не навчиться бути вдячною, з неї може вирости психопат — особа, яка нікого не цінує, крім себе, вважає, що всі інші мають їй слугувати. Господь не хоче, щоб ми зросли в таких нарцисів-психопатів. Як небесний Батько від дбає про наше виховання, про добробут нашої душі. Лише тоді людину можна вважати доброю людиною, коли вона вміє підтримувати здорові стосунки з іншими, що передбачає вдячність.
Г. К. Честертон якось сказав: «Найгірший момент для атеїста — це коли він відчуває вдячність і не має кому дякувати». Зрозуміло, що атеїст або агностик відчуває вдячність до людей, які зробили їм щось добре, але, як щодо благословень, які не можна приписати людям? Наприклад, коли хтось розглядає приголомшливу неосяжність галактики або динамічну складність окремої живої клітини і відчуває, ніби вони є частиною чогось особливого, чогось більшого, ніж вони самі, — до кого в такому разі скероване почуття вдячності? Дивлячись на такі речі, як галактика чи клітина, відомий атеїст Річард Докінз зізнавався, що його охоплює величезне почуття вдячності: «Це якесь абстрактне почуття вдячності за те, що я живий, щоб оцінити ці чудеса. Коли я дивлюся в мікроскоп, відчуваю те саме. Я вдячний за те, що я живий, щоб оцінити ці чудеса». Атеїст або агностик, який, як Докінз, відчуває вдячність, але не має особи, якій треба подякувати, постає перед проблемою. Якщо немає Творця, то кому дякувати? Дійсно, немає сенсу висловлювати подяку галактиці, клітині, воді чи сонцю. Послідовний атеїст має залишатися невдячним, і дивлячись на величну красу гір, піль чи моря, презирливо хмикати: «Про яку красу ви кажете? Це ж просто випадкове накопичення хімічних елементів унаслідок сліпої еволюції!» Але невдячність є дуже небезпечним станом душі. Навіть атеїстам не подобаються оточення невдячних людей. Біблія, закликаючи нас до вдячності Богові, виховує в нас найкращі риси людяності, утворює суспільство, у якому хочеться жити. Отже, нумо хвалимо Бога, бо вдячність — це ознака здорової людини.
