У цьому випуску від 21 лютого читаємо Дії апостолів, розділ 15. Перший апостольський собор в Єрусалимі 49 року. Від якого “задушеного” треба стримуватися?
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
В Антіохійській церкві повстала проблема, яка загрожували існуванню християнської церкви взагалі. Ця загроза прийшла з боку релігійних юдеїв, які наполягали на необхідності виконання мойсеєвого закону для всіх: євреїв і неєвреїв. Ніщо не дратувало апостола Павла так, як ця юдейська єресь. Найсуворіше послання, яке він написав, було Послання до Галатів, присвячене цій темі, і в ньому апостол не стримувався у вживанні найсильніших висловів на адресу законників. Занепокоєння Павла цілком зрозуміло, бо якби їх думка перемогла, християни залишилися б маленькою юдейською сектою назаретян на зразок зниклих у товщі минулих століть єсеїв чи зелотів.
На щастя, апостолам вистачило мудрості та мужності протистояти тиску з боку дуже впливової групи вірян у Єрусалимі, і на першому соборі, що відбувся в 49 році першого століття, вони прийняли єдине розумне рішення: не вимагати від християн неєврейського походження, спочатку ставати прозелітами юдаїзму й виконувати закон Мойсея.
Є в цьому розділі текст, який хибно тлумачиться. Апостоли у своєму зверненні до язичників закликали їх «стримувалися від ідольських жертв, розпусти, задушеного і крові.» (15:20). Що стосується жертв, присвячених ідолам та сексуальної розпусти, та вживання крові, то ця заборона цілком зрозуміла нам, сьогоднішнім читачам Біблії. А ось слово «задушеного» майже всі тлумачення відносять до нібито наявної серед язичників практики вбивати тварин задушенням, начебто для того, щоб залишити кров у туші тварини. Проблема із цим тлумаченням у тому, що в античному світі худобу забивали не задушенням, а різали її. Отже навіщо апостолам було забороняти те, що люди взагалі й не робили? До того ж, якщо «задушеного» стосується вживання крові, навіщо повторюватися — додавати до заповіді: «задушеного І крові», якщо йдеться про одне. Очевидно, що апостоли мали на увазі щось різне, не одне й те саме, коли казали про «задушене» і про «кров».
Письмові джерела вказують на те, що в античному суспільстві було поширене дітовбивство. Наприклад, дослідження, що було опубліковане у Journal of Archaeological Science (Журналі археології), том 43, Березень 2014, ст.ст. 192–197, спираючись на археологічні відкриття, доводить, що дітовбивство було поширене в Римській імперії від Британії на північному заході до Аравії на південному сході. Його використовували, як сьогодні використовуються аборти. Й ось тут криється відповідь на запитання, що це таке «задушене», від чого перші християни з язичників мали стримуватися. Коли в неєвреїв народжувалася небажана дитина, її або полишали, або задушували чи топили. Свиней чи телят давні римляни не задушували, а різали, а ось немовлят — душили. Коли ми беремо до уваги цей історичний контекст, тоді цілком логічним є перелік усіх чотирьох (не трьох!) заборон:
Заборона служіння ідолам
Заборона сексуальної розпусти.
Заборона вживання крові.
Заборона дітовбивства.
Якби ця апостольська заповідь писалась сьогодні, то замість слова «задушене» апостоли б скористались словом «аборти», бо сьогодні наше освічене суспільство вбиває немовлят не задушуючи їх після народження, а здійснюючи вбивство ще в утробі матері.