7 лютого. Комуністична церква? (Дії 5)
У цьому випуску від 7 лютого читаємо 5-й розділ Дій Святих Апостолів. Перша церква декому здається прототипом соціялістичної громади. Чи справді це так?
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитись у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Дехто вважає, що першохристиянська громада в Єрусалимі була комуною, прототипом соціялістичного чи, навіть, комуністичного суспільства. У них усе було спільне, багаті продавали будинки та землі, роздавали бідним, не було нерівності, не було потреби. Прихильники лівих поглядів посилаються на цю історію, як доказ того, що соціялізм є християнською ідеєю. Та чи була перша громада комуною?
Згідно із тлумаченням Словника української мови, комуна — це «колектив осіб, що об’єдналися для спільного життя на засадах спільності майна та праці». Очевидно, що члени комуни відмовляються від приватної власності та приватного підприємництва.
Чи була відмова від приватної власності обов’язковою умовою приєднання до церкви? На перший погляд, здається, так і було: «Усі ті, які повірили, мали одне серце й душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне» (Дії 4:32). Ті, що мали доми чи маєтки, входячи до церкви, продавали їх: «Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував» (Дії 4:34–35).
Однак, якщо ми продовжуємо знайомитися з першою церквою, то помічаємо таку особливість, що вони «щодня однодушно перебували в храмі та, ламаючи по домах хліб, у радості і простоті серця приймали їжу» (Дії 2:46). Зачекайте, але якщо умовою членства в громаді, як комуні, був продаж своїх будинків усіма, хто мав їх, то де вони робили спільні трапези, у яких будинках? Вони не збудували жодних великих їдалень, як це робиться в комунах. Вони не збудували гуртожитків, не обгородили місце компактного проживання парканом, оскільки жили в різних частинах міста. Може, вони залишалися жити у своїх хатах, але при цьому юридично вони передавалися церкві, як новому власнику?
Однак найвідоміша гучна історія перших днів життя церкви, що стосується власності, це смерть Ананія та Сапфіри, які, продавши землю, принесли гроші апостолам і сказали, що віддають до церкви все, до останньої копійки. Але на їхнє нещастя, апостол Петро духом розпізнав обман і чоловік і дружина впали мертвими. Попри поширену думку, що злощасне подружжя було покаране за відмову пожертвувати церкві своє майно, текст Дій Апостолів говорить про інше. Дух Святий не стерпів брехні, а не жадібності. Апостол Петро ясно вказав на це, звернувшись до Ананія: «Хіба продане не було у твоїй владі? Навіщо ти поклав це діло у своє серце? Ти ж сказав неправду не людям, а Богові!» (Дії 5:4).
Якби єрусалимська громада була комуною, члени якої відмовлялися від свого майна, на користь церкви, то Петро не казав би: «Невже воно не твоє було?» Петро зовсім не заперечує право Ананія та Сапфіри розпоряджатися власністю та грошима, як їм завгодно: «Хіба продане не було у твоїй владі?» Будучи керівником церкви, Петро, навіть, не натякає на те, що вони мали б віддати гроші до церкви. Ваша земля, ваш маєток, ваші гроші, робіть із ними, що вам завгодно, тільки не брешіть Богові! Якщо віддаєте частину грошей, кажіть, що це частина, не намагайтеся виглядати суперщедрими святими, якщо не є ними. І найголовніше: не грайте з Богом! Не вносьте брехню до церкви.
Перша церква не зазіхала на майно своїх заможних членів. Апостоли не вимагали від них відмовлятися від будинків та земель. Благодійний порив був виключно добровільним, а історія з Ананієм показує, що апостоли утримували від пожертв тих, хто не хотів це робити щиро, з радістю. Про це ж говорить і апостол Павло в посланні до коринтян: «Кожний нехай дає за велінням серця, а не із жалем чи з примусу, адже Бог любить того, хто дає з радістю» (2 Кор. 9:7).
Автор Дій Апостолів, Лука, описуючи настрій у першій церкві, підкреслює, що «ніхто нічого зі свого майна не називав власним» (Дії 4:32), що означає, що приватні володіння віруючих залишалися їхніми володіннями, просто радіючи новій спільноті, вони служили один одному своїми маєтками. Це доводиться ще й історією визволення із в’язниці Петра, який прийшов до вірян, що зібралися в домі Марії, матері Івана, прозваного Марком (12:12). Очевидно, що Марія залишалася власницею свого будинку, відкривши його для проведення зборів громади.
У ранній церкві не було класової боротьби, але майнова нерівність виявлялася відкрито, що було б неприпустимо для комуни. Одні були багатшими, інші біднішими. Одні стояли на вищих щаблях соціяльного стану, інші — на нижчик. У щойно згаданої Марії була служниця-християнка Рода, що анітрохи не бентежило церкву, яка збиралася в її домі (12:13). Послання Якова містять попередження багатим, щоб ті не утримували платню працівникам, не покладалися на своє багатство. Павло писав Тимофію: «Багатим нинішнього часу нагадуй, аби не носилися високо й не покладали надії на непевне багатство, але на Бога» (1 Тим. 6:17).
Нарешті, у Біблії немає і натяку на усуспільнення праці на кшталт колгоспів, кібуців чи кооперативів. Перші християни були представниками різних професій, займалися приватний підприємництвом, мали свої майстерні, вели торгівлю. Сам апостол Павло був приватним ремісником (Дії 18). Перша церква, та Новий Завіт загалом, не дає нам жодних підстав вважати християнство соціялістичним рухом.
