30 квітня. Раціоналізація зла (Пр.10)
У цьому випуску від 30 квітня читаємо Притчи Соломона, розділ 10. Людина схильна знаходити причину не підкорятися Божій істині.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Дивитися у YouTube
Попередні випуски
Транскрипт випуску
Необхідність у біблійній мудрості пов’язана ще з тим, що людська природа дуже схильна до виправдання глупоти та зла, зазвичай, посилаючись на добрі наміри. Ця наша схильність почалася ще з Едемського саду, де Єва, начебто, прагнучи досягти кращого, порушила Божу заповідь щодо забороненого плоду пізнання добра та зла. Її спокусив диявол, кажучи: «Чи справді Бог звелів?» І з того часу почалася нескінченна суперечка з Божими заповідями, із ціллю поставити власне розуміння добра чи зла вище Божого. Як каже Кріс Тігрін, «нам більше не потрібен змій, щоб говорити нам ці слова. Ми говоримо їх самі собі». Ми постійно наводимо контраргументи до Божих наказів, намагаючись виправдати свою непокору, на кшталт: «Хіба справді Бог вимагає цнотливості, щоб не спати з хлопцем до шлюбу? А якщо ми любимо один одного, хіба це погано? Хіба Бог не хоче, щоб я була щасливою? І таке інше…» Зазвичай, непокора Божій заповіді приносить багато лиха: розбите серце, небажана вагітність, вбивство ненародженої дитини через аборт, самотність, розчарування в людях, цинічне ставлення до кохання, тощо… Визнавати свої помилки людина не хоче, отже нескінченний внутрішній діалог із самовиправданнями продовжується.
Ми ставимо під сумнів ясну мудрість нашого Творця і каламутимо воду, намагаючись дійти до моменту, коли можна сказати: «Я просто не знав. Мені було незрозуміло, що як правильно. То було складне питання. Нє всьо так адназначна…» Психологи називають такі процеси мислення раціоналізацією — різновидом психологічного захисту, що проявляється в спробах довести, що наші вчинки були правильними, незважаючи на негативні наслідки. Раціоналізація, начебто, допомагає зберегти самоповагу, уникнути відповідальності, але проблема в тому, що в ній чимало самообману, тому вона й небезпечна.
Може статися, що одного дня людина переступить невидиму червону лінію, за якою неможливе об’єктивне сприйняття самого себе та реальності навколо. Про таке умисне добровільне невігластво ми читали в апостола Петра — істина захована від тих, які цього бажають. Ми дивуємося нездатності московитів, навіть тих, що вважають себе за християн, побачити очевидні речі: агресію москви проти України, жорсткість до цивільного населення, тортури та смерть, що вони несуть із собою. Ця сліпота не випадкова. Вона є наслідком тривалого процесу суперечки з Божими заповідями, самовиправдання, раціоналізації власної гріховної поведінки. Тож речі, очевидні навіть нехристиянам, виявляються захованими для тих, хто цього бажає. Їхня поведінка є протверезуючим прикладом та попередженням для нас, щоб ми не нехтували Божою мудрістю і не займалися нескінченною суперечкою з Божими наказами, а краще дотримувалися їх, як тут у 10 розділі каже Соломон: «Хто дотримується настанов, той на стежці життя, а хто повчання відкидає, той блукатиме.» (Пр.10:17)
