23 червня. Тверда віра (Євр.12)

У цьому випуску від 23 червня читаємо Послання до Євреїв, розділ 12. Звідки береться велика віра, що долає всі перепони?
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.

Річний план щоденного читання

Дивитись у YouTube

Попередні випуски

Транскрипт випуску

Послання до Євреїв називає Ісуса Христа Проводирем та Вершителем віри. У грецькому оригіналі проводир — ἀρχηγός. Давньогрецький поет Евріпід вживав це слово зі значенням першопричини, творця, а філософ Платон, говорячи про засновників, родоначальників. Отже, Ісус як Проводир нашої віри, фактично, є її першопричиною. Він дає нам цю віру, і стає її Вершителем. Вершитель — гр. τελειωτής є словом, створеним від дієслова τελειόω — доводити до кінця, завершувати, удосконалювати.
Часто християни бідкаються, що вони не мають достатню, велику віру. Деякі навіть звертаються до психологічних вправ, до медитації, щоб збільшити свою віру, займаються аутотренингом. Свого часу були популярні ідеї так званої «віри у свою віру» тощо. Віра ж, яку нам дає Бог не є результатом самонавіювання. Щодо такої віри Марк Твейн жартував: «Мати віру означає вірити в те, що ви певно знаєте не є правдою».
Справжня ж віра є твердою основою, підвалиною життя, глибоким переконанням у реальності невидимого. Євангелія вчать, що така віра є Божим даром: вона започатковується Богом і вона ж удосконалюється Ним. Пам’ятаєте, Ісус якось спитав учнів:
«За кого люди вважають Сина Людського? Вони відповіли: Одні — за Івана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків.
Каже їм [Ісус]: А ви Мене за кого вважаєте?
У відповідь Симон-Петро промовив: Ти є Христос, Син Бога Живого!
А Ісус відповів йому і сказав: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі це відкрили, а Мій Отець Небесний.» (Мт.16:13–17)
Бачите, без осяяння від Бога, найбільше переконання, на яке спроможні люди щодо Ісуса Христа — це віра в те, що Він є якоюсь великою людиною, вчителем, духовним лідером на кшталт давніх пророків. Тому ми чуємо порівняння Ісуса із Буддою, Магометом, Конфуцієм тощо. Очевидно, що таке порівняння не має жодного сенсу. Клайв Льюїс у книзі «Просто християнство» застерігав, щоб ми не казали таких дурниць, які люди часто говорять про Христа: «Я готовий прийняти Ісуса як великого вчителя моралі, але я не сприймаю його як Бога. Цього краще не казати. Людина, яка була б просто людиною і говорила б те, що говорив Ісус, не була б великим учителем моралі. Вона була би божевільною — на зразок того, хто вважає, що він є вареним яйцем, або самим дияволом із пекла. Ви мусите зробити свій вибір. Або цей чоловік був і є Сином Божим, або божевільним, якщо не чимось гіршим. Ви можете зважати на Нього як на дурня, можете плювати в Нього, чи навіть вбити Його, або ви можете впасти йому в ноги й назвати його Господом і Богом. Не будемо говорити поблажливі нісенітниці про те, що Він є «великий вчитель людей». Він не залишив нам такого варіанту. Та й не збирався.»

Отже, якщо ви віруєте в Христа як вашого Спасителя — це здібність, яку вам дарував Ісус, інакше, ви би повторювали ті нісенітниці на кшталт «великого вчителя людства». А якщо віру дав Господь, то й удосконалює її теж Він. Для того, щоб наша віра зростала, Послання до Євреїв переконує нас не відводити свій погляд від Христа: «дивлячись на Проводиря і Вершителя віри, на Ісуса». Поки ми дивимося на Нього, тобто думаємо про Нього, читаємо Його Слово, молимося до Нього, тримаємо Його в центрі нашого життя, віра буде зростати, ніби сама собою. А, насправді, це Він буде удосконалювати й доводити до завершеності нашу віру, поки ми перебуваємо в Ньому.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *