10 вересня. Послання Павла до коринтян
Читання на 10 вересня: перший розділ першого послання. Головна тема: єдність
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
Апостол Павло прийшов у Коринт, під час своєї другої місіонерської подорожі3, про що розповідається у книзі Дії апостолів (18:1-18). Відбулося це навесні 51 р. від Р. Х. (судячи з того, що проконсул Галіон приступив до виконання своїх обов’язків в Ахаї пізніше, а саме у липні 51 р.). Цей Галліон згадується в Діях Апостолів. У Коринті Павло познайомився з Акилою та Прискилою, подружньою парою, яка залишила Рим у 49 році, підкоряючись указу кесаря Клавдія, що заборонив євреям жити у столиці імперії. Оскільки про навернення до Христа цього подружжя нічого не сказано, складається враження, що вони вже були християнами на той час, коли Павло зустрівся з ними. Павло й Акила з Прискилою займалися одним і тим же ремеслом – шитвом наметів. Бо хоч Павло і був апостолом, він заробляв на свої потреби, працюючи власними руками.
За звичаєм Павло і в Коринті почав свою місію з проповіді Євангелія у місцевій синагозі; юдеїв, які збиралися там, він намагався переконати, що саме Ісус Христос і є той обіцяний пророками Месія. Але юдеї агресивно поставилися до Доброї звістки Євангелія й навіть ініціювали судову справу проти Павла. Втративши можливість свідчити в синагозі, апостол став проводити збори в будинку язичника Юста, що стояв по сусідству, який, слухаючи Павла, увірував у Христа (Дії 18:7). Павло залишався у Коринті протягом півтора року, й внаслідок його служіння у місті створилась велика церква, здебільшого з язичників, а не з євреїв. То була дуже різноманітна група людей з тяжкою спадщиною поклоніння ідолам та аморального життя.
Саме місто Коринт було конче розбещеним. Із стародавніх часів Коринт славився культом догодження плоті. Ще Гомер в “Іліаді” писав про багатство Коринту. А давньогрецький філософ Платон у своїй “Республіці” називає повій “коринтські дівчатка”. Назва Коринту неодноразово обігравалася в грецькій літературі, коли йшлося про аморальність і розпусту. Так драматург Аристофан винайшов навіть нове слово – “корінфіазомаї” – коринфувати – для позначення позашлюбного зв’язку. Античний географ Страбон, вважав, що головним джерелом і багатства, і розпусти Коринту був храм богині кохання Афродіти з його тисячами повій. Існувала навіть приказка “Не кожному чоловікові можна їхати до Коринту”. Звичайно, таке порочне оточення впливало на життя молодої церкви й породжувало проблеми, які Павло намагається вирішити у своїх листах до коринтян.
Листування Павла з коринтянами
1. Восени 52 р. відплив із Коринту до Ефесу, звідти подався до Єрусалиму. Прискила та Акила супроводжували Павла до Ефесу, де й залишились; там вони зустрілися з обдарованим юдеєм з Олександрії на ім’я Аполлос (Павло згадує його у цих листах до коринтян). Аполлосові виклали духовні настанови і потім послали його в Коринт допомогти новій церкві (Дії 18:18-28).
2. Під час перебування Аполлоса в Коринті (Дії 19:1), Павло, здійснюючи свою третю місіонерську подорож, повернувся до Ефесу; це було восени 53 р., і пробув там близько двох з половиною років (Дії 19). Очевидно, на початку свого служіння там, апостол написав коринтянам лист, про який згадує в 1 посланні Кор. 5:9.
3. Згодом, Павло дізнався про проблеми, що виникли в Коринтській церкві. Це змусило апостола написати Перше послання присвячене тим питанням і, ймовірно, оно було написане в 54 або 55 р. від Р. Х.
4. Але, мабуть, воно не вирішило тих проблем, які роздирали церкву. І тоді Павло вирішив знову відвідати коринтян – про цей візит до них апостол згадує у 2 Кор. 2:1 й особисто допомогти церкві (2 Кор. 2:5).
5. Повернувшись після других відвідин до Ефесу, Павло написав коринтянам листа, пізніше доставленого помічником апостола, Титом; він писав його з глибоким болем у серці (2 Кор. 2:4), мабуть тому, що змушений був говорити в ньому суворо. Знову ж таки, не плутати цього листа з Посланнями.
6. Внаслідок проповіді Павла, Багато ефесян навернулись до Христа й перестали служити ідолам та відвідувати храми, серед яких був всесвітньо відомий храм Артемиди Ефеської – одне з так званих “сімох чудес світу”. Майстри срібних справ, які заробляли завдяки культу Артеміди підняли у місті заколот так, що Павло був змушений піти з Ефесу; він вирушив у Троаду (місце стародавньої Трої), щоб зустрітися з Титом. Однак, не знайшовши його, засмучений, пішов далі до Македонії, турбуючись, мабуть, за безпеку Тита (2 Кор. 2:12-13; 7:5). Нарешті, зустрівшись з ним, апостол почув від Тита добрі новини про загальний стан справ у коринтській церкві, й це чимало потішило його.
7. Перебуваючи в Македонії, Павло написав Друге Послання до Коринтян, перед тим, як втретє відвідав їхнє місто взимку 56-57 р. (Дії 20:1-4).
Отже, історія взаємовідносин апостола Павла з членами заснованої їм церкви у Коринті досить драматична й на відміну від інших послань, носить особистий характер.
Тепер безпосередньо переходимо до тексту Послання й сьогодні слухаємо 1 розділ першого послання. В деяких перекладах воно дається під назвою “Перший лист до коринтян”, але зважаючи на те, що як ми побачили, Павло писав до Коринту й раніше, краще назвати цю книгу Нового Заповіту “Посланням”.
Ви прослухали 1 розділ Першого послання до Коринтян. Головною темою цього розділу є єдність. До речі, люди часто питають чому серед християн існує чимало різних деномінацій, церков, організацій, чому не належать одній єдиній? Чи значить це, що серед них немає єдності?
Головний аргумент Павла полягає в тому, що єдність християн пов’язана з їх ідентифікацією з Христом. Іншими словами, ми є християнами не тому, що наш вчитель – апостол Павло чи Петро, а тому, що Ісус Христос є нашим Спасителем.
Люди часто спекулюють на темі єдності. Закликаючи до єдності, вони мають на увазі, що інші повинні приєднатися до них, належати до їх групи, приймати їх погляди. Це стосується і політиків, і християнських лідерів, і навіть родичів. Наприклад, президент України закликає громадян до єдності. Що він насправді має на увазі? Звичайно, об’єднатися навколо саме нього. Це цілком слушно під час війни, й дуже важливо всім українцям бути єдиними у протистоянні ворогу. Але на жаль, навіть в мирні часи, політики грішать лицемірними закликами до єдності.
Павло відразу відкидає таку підставу для єдності. Не об’єднуйтесь навколо мене, або Аполлоса, або Петра! Хіба я, чи хтось інший, крім Христа, вмирав за вас на хресті? Хіба є якийсь інший Спаситель? Отже ми всі християни тому, що віримо у Христа як нашого Спасителя, що вмер за наші гріхи на хресті. Все інше є другорядним. Майже всі християни належать до різних конфесій: протестанти, католики, православні… Не треба боротися проти різноманітності в християнському світі: існування різних груп неминуче й навіть зручне. Це схоже на те, як люди, що належать одному народові, називають себе по місцю проживання: кияни, дончани, чи одесити, й водночас, усі є українці. Треба лише памятати, що місцеві ідентифікації другорядні в порівнянні з загальнонаціональною.
Так і серед християн. Всі конфесійні ідентифікації вторинні, а головне те, що ми стали послідовниками Христа, християнами. Саме на цьому базується наша християнська єдність, так що ми можемо сприймати всіх щирих віруючих у Христа своїми братами та сестрами, незважаючи на їхню належність до тої, чи іншої деномінації.
Ви слухали програму “Новий Заповіт для нової України”. З вами був Петро Новочех, зустрінемося завтра 11 вересня, Божих вам благословінь! Слава Ісусу Христу!