19 вересня. 1 Кор 8. Що головніше: знання чи любов?
У цьому випуску від 19 вересня текст 8-го розділу Першого послання до коринтян. Апостол Павло дає поради, що робити, щоб знання приносило справжню користь людям.
Щоденна програма Петра Новочеха транслюється о 9 годині вечора за київським часом.
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
Тут розглядається Проблема, яка сьогодні здається нас не стосується. Можна, чи ні їсти м’ясо, принесене в жертву ідолам? Відповідаючи на це окреме питання Павло висвітлює тему актуальну і для нас: співвідношення знання і любові.
Уільям Барклі детально описує історичний контекст 8-го розділу.
Принесення жертв богам було невід’ємною частиною життя античного світу. Ці жертвопринесення були двох видів: приватні та громадські. В обох випадках на вівтар приносилася не вся тварина, а, суто символічно, лише невелика частина, наприклад, зрізаний з теля жмут волосся.
При приватних жертвоприношеннях тварину, так би мовити, ділили на три частини. Перша символічна частина спалювалася на вівтарі. Другу – ребра, стегно та ліву частину голови отримували, як законну частку, жерці. Третю частину м’яса отримував сам, хто молився. Цим м’ясом він справляв бенкет. Особливо це робили на свята, чи в день весілля. Іноді бенкети проводилися в хаті господаря, а іноді навіть проводилися в храмі бога, якому була принесена жертва. У нашому розпорядженні, наприклад, є написане на папірусі запрошення до обіду: “Антоній, син Птоломея, запрошує вас пообідати з ним біля столу нашого Господа Серапіса”. Серапіс – бог, якому він приніс жертву.
Коринтян займало питання: “Чи можуть вони брати участь у таких бенкетах? Чи можуть вони узяти в рот м’ясо, принесене в жертву ідолу?” Якщо ні, то християни майже повністю закривали собі доступ на всі громадські свята.
Під час громадських жертвоприношень, тобто в жертвоприношеннях, що влаштовуються державою, після того, як жерці отримували свою частку, залишки м’яса діставалися міським чиновникам та іншим громадянам. Або вони продавалися по лавках і на ринку. Тому навіть якщо м’ясо було з базару, воно могло бути м’ясом, принесеним у жертву ідолу.
Язичницька віра в демонів ще більше ускладнювала цю проблему в ту епоху. Люди вірили, що одним із специфічних способів, якими демони проникали в людину, була їжа. Одним із способів уникнути цієї напасті було присвятити ту їжу якомусь доброму богу, який перешкоджав би злому духові. З цієї причини майже всі тварини перед забоєм худоби присвячували якомусь богові.
Це означало, що навряд чи можна було купити чи з’їсти м’ясо, яке так чи інакше не було б пов’язане з ім’ям того чи іншого поганського бога. Чи міг християнин його їсти?
Послухаємо 8-й розділ 1 послання.
Павло продовжує жанр діатриби, відповідаючи на заяви коринтян та їх можливі контраргументи. Він цитує ще одне популярне гасло коринтян: “ми всі маємо знання!” по-грецькі гнозіс.
У мене таке враження, що апостол навіть іронізує з цієї заяви, а до іронії і сарказму він звертається у своїх листах неодноразово. Так і в цьому разі відповідає всезнайкам: “Якщо хто вважає, ніби щось знає, то він нічого не знає так, як належить знати.”
Треба мати на увазі, що то були часи зародження гностицизму – дуже еклектичного релігійно-філософського руху, представники якого тримались різноманітних, а часто й протилежних поглядів. Об’єднувала їх пихата самовпевненість, що вони досягли таємного знання високого рівня, гнозісу, завдяки чому пізнали істинного Бога. До речі, уявлення про Бога у гностиків були далекі від дійсності й біблійної науки.
Знання, про яке тут мовить апостол, це ще не гностичне. Але, як і у випадку з гностиками, 11ті коринтяни, що вважали себе сповненими знаннями, починали зверхньо дивитися на менш інформованих братів, мабуть новонавернених. Описуючи іх пиху, Павло використовує грецьке слово фюзіо – надуватися, як повітряна гумова кулька. Дуже велика і порожня усередині. Це не значить, що апостол проти здобування знання, проти науки. Ні, він проти такого знання, що приносить більше шкоди, ніж будує. Знання неповне. Щось схоже на т.з. Ефе́кт Да́ннінга — Крю́ґера (ефект профана) — упередження, яке полягає в тому, що люди з низькою кваліфікацією, менш компетентні завищують свої здібності щодо тих, у кого вони насправді вищі. І навпаки, люди, що володіють більшим знанням можуть недооцінювати свої здібності.
Знання саме по собі є інструментом, який можна застосувати на добре, чи на лихе. Якщо знання використовується з любов’ю до людей, воно збудовує. Якщо без любові, з пихою, воно руйнує.
Павло нагадує, що в Коринті живуть люди, які все життя вірили в язичницьких богів, і вірять у них ще й нині; і ці люди, прості душі, не можуть швидко й повністю звільнитися від забобонів. Коли ж вони їдять м’ясо, пожертвуване ідолам, вони відчувають докори совісті і не можуть позбутися цього. Тому заяви про те, що немає нічого поганого у вживанні ідольського м’яса, спантеличують їх. Отже, заради їхньої немічної совісті, Павло робить висновок: якщо щось навіть невинне, але образливе чи вводить в спокусу слабих людей, то краще нічого не робити такого, що може стати каменем спотикання для брата.
І нарешті, останнє, що підкреслюють автори Коментаря Даласської семінарії.
Слід пам’ятати, що Павло в жодному разі не закликав християн зрікатися даної їм Богом свободи через забобони фанатиків. Немічний брат (вірш 11) – це той, хто наслідує іншого християнина, а не той, хто чіпляється до віруючих, критикує їх за якісь другорядні речі і вимагає від них поведінки, яка йому до вподоби. В такому разі це не “немічна” особа, а властолюбна натура, що контролює інших під маскою слабкості. Передбачається, що немічний – це просто людина, яку треба вчити, щоб і вона могла насолодитися дарованою йому свободою у Христі (Гал. 5:11).
