28 вересня. 1 Кор 16. Марана та!
У цьому випуску від 28 вересня текст останнього розділу 1-го послання до Коринтян. Апостол розглядає організаційні питання, як то церковні пожертви, прийом гостей, передає привітання від церков Азії.
“Новий Заповіт для нової України” – щоденна програма Петра Новочеха.
Річний план щоденного читання
Транскрипт випуску
1 Кор 16
Це останній розділ Першого послання. Павло дає поради організаційного характеру та передає привітання від християн провінції Азія, де він зараз знаходиться, а саме в Ефесі. Нагадаю, що Перше послання було написане в 54 або 55 р. від Р. Х. Він також ділиться планами щодо майбутніх подорожей, включаючи також і намір відвідати Коринт.
Заслуговує на увагу те, що говорячи на тему пожертвувань, апостол Павло ніколи не вживав слова “десятина”, незважаючи на те, що темі грошових пожертв він приділяв більше уваги, ніж інші автори Нового Завіту. Здається, що апостол розглядає церковні пожертвування як спосіб оплати служителів церкви, а також відповідь на непередбачені потреби братів та сестер, які можуть бути пов’язані або з природними лихами, як голод в часи кесаря Клавдія, або нуждою внаслідок захворювання, чи втрата годувальника (вдови та сироти).
Павло пропонує жертвувати систематично, щонеділі, коли церква збирається на богослужіння. Важливо, щоб збір пожертвувань був частиною загального служіння, участь у якому брав би кожен, незалежно від свого доходу, але розмір пожертв залежав від доходу: багаті члени могли б давати більше, ніж бідні, але пропорційно, всі були б рівні. Це нагадує принцип десятини (десятої долі доходу), але Павло уникає цього терміну. Чому, ми можемо лише здогадуватися.
Збори він рекомендує проводити заздалегідь і регулярно, щоб, коли підійде час, не примушувати людей жертвувати більше, ніж вони можуть. Жертвувати слід з радістю, а не скріпивши серце, як це буває, коли у людей мало не виривають гроші благаннями, або ж, чинячи на них персональний тиск.
Де б Павло не заснував церкви, він просив місцевих вірян допомагати віруючим в Єрусалимі. Очевидно, що порівняно з іншими провінціями, Юдея була незаможною і християни там час від часу бідували. Коментатори відзначають, що матеріальна допомога одних церков іншим була проявом єдності світової християнської церкви. Це був спосіб показати розсіяним у великому світі християнам, що вони є не лише членами місцевої церкви, а й членами Церкви з великої літери, кожна частина якої мала зобов’язання щодо інших.
Слухати текст 16 розділу
Вільям Барклі у коментарі до цього уривку, наводить низку слів, які апостол вживав для матеріальних пожертв. В цьому конкретному тексті, Павло називає їх логейя. Це слово означає особливий збір для певних цілей.
Частіше він називає пожертви словом харіс – 1Кор 16:3; 2Кор 8:4. Взагалі це дуже часто вживане слово у Біблії. Основне його значення – благодать, дарунок, щось прекрасне.
Також Павло вживає для позначення пожертвувань слово койноніа 2Кор 8:4; 9:13; Рим 15:6. Койноніа означає спільність, а суть спільності полягає у тому, учасники її мають багато спільного, і у разі християнської церкви в Єрусалимі, вони вважали спільною навіть свою власність і щедро ділились єю.
Іноді Павло вживає слово дияконія 2Кор.8:4; 9:1; 12:13. Діаконія означає практичне християнське служіння. Спорідненим словом дияконос назвали у Єрусалимській громаді братів, які займалися постачанням їжі нужденним вірянам.
В іншому разі апостол вживає слово еулогія, що означає благословення 2Кор 9:5. Знову, це дуже поширене в Біблії слово, яке переважно відноситься до нематеріальних благословінь, але Павло вбачає в щирій матеріальній допомозі духовний зміст. Існують дари, які не можна назвати благословенням, якщо вони даються з наміром отримати щось навзаєм, або продемонструвати власну щедрість. Такі дари краще і не приймати.
Апостол використовує слово лейтургія 2Кор 9:12. Від нього походить українське слово літургія. У період розквіту Афін заможні громадяни добровільно приймали на себе витрати на проведення певних громадських заходів. Це могли бути витрати на підготовку хору для нової драми, або на змагання спортивної команди, оплату будівництва та екіпірування триреми – бойового корабля.
Одного разу Павло вживає для позначення цього грошового збору слово елемозуні Дії 24:17, що означає милостиню.
І нарешті він вживає для цього грецьке слово просфору Дії 24:17. Цікаво відзначити, що слово просфору означає жертвопринесення, чи жертву. Цим грецьким словом і сьогодні називають хліб, що їдять під час причастя, бо він символізує жертву Христа на хресті.
Із цього різноманіття слів, що апостол Павло використував для позначення матеріальної допомоги, церковні пожертвування не були для нього просто грішми.
Зазвичай, Павло диктував свої послання якомусь писарю, але на закінчення іноді брав чорнила та перо й підписував листа власноручно. Так і в даному разі, апостол додав до свого підпису декілька слів побажань або благословінь. Серед них виділяється вигук арамейською мовою “Марана та” – Господь прийде! Можливо то був своєрідний пароль, фраза, завдяки якій християни розпізнавали один одного у ворожому середовищі поган.
